Півтора роки тому у Запоріжжі знайшла свою другу домівку доставка суші «Алло, лосось». В будівлі цього закладу в Маріуполі в найстрашніші часи рятувалися місцеві мешканці, а продукти зі складу кухарі віддавали на потребу військовим під час блокади міста. Ми поспілкувалися з власницею закладу Ангеліною Тесленко про те, чому бізнес вирішив відродитися саме в Запоріжжі, чи можна вирішити проблему з нестачею кадрів і як змінилися цінності підприємців, що пережили травматичний досвід.
Як відкритися на території зоопарку і товаришувати з пеліканами
До 2020 року Ангеліна не мала досвіду роботи в ресторанному бізнесі. Вона довгий час працювала в маркетинговій сфері, розробляла рекламні стратегії, займалася менеджментом управління і завдяки цьому мала дуже багато знайомств з підприємцями з індустрії гостинності, що її надихали своїми подекуди шаленими ідеями та нестандартним мисленням. Під час пандемії філіал у Житомирі, де вона працювала директоркою, розпався, і Ангеліна бачила перед собою два варіанти подій – розвиватися надалі, як HR-менеджерка або ж ризикнути і спробувати відкрити власний заклад.
Так, в березні 2020 році вона переїхала у Маріуполь до своєї другої половинки і вже через два місяці вони розпочали працювати над відкриттям закладу азіатської кухні.
«Розпочалося все дуже незвично, бо ми відчинили свої двері на території зоопарку. Через ковід в той час заклади не працювали, або ж лише розпочинали якось адаптуватися до нових санітарних умов. Ми швидше, напевно, зорієнтувалися, як це правильно робити, але досвіду у нас було мало. На той момент ми мали мінімальний бюджет і вирішили, що це класна ідея, щоб прописатися на території зоопарку. Чому? Тому що на територію зоопарку пускали людей і ми могли працювати на мінімальних умовах по оплаті оренди. Тоді ще ми не працювали на доставку, у нас не було кур'єрів, а ми лише тестували свою кухню при зоопарку. Настільки смішно було, коли до нас через насичений запах риби заходили пелікани. Їх майже неможливо було витягнути. Ми знаходились буквально десь в 20 метрах від білих тигрів, які постійно ричали. Було екстремально страшно і весело водночас. Це був достатньо цікавий досвід у всіх сенсах», – згадує про зародження закладу Ангеліна Тесленко.
Після того, як вдалося отримати пізнаваність та набрати команду, заклад переїхав вже в велике підвальне приміщення в самому центрі Маріуполя поруч з драмтеатром. Власники розпочали робити ремонт, облаштували приміщення, поставили нове обладнання та розширили персонал. На той момент в закладі вже працювали 20 людей. В січні 2022 року ресторатори поставили собі за мету – масштабуватись і відкрити другу точку у курортному Бердянську, як мінімум на літній сезон. Проте всі плані зруйнувало повномасштабне вторгнення.
Як ресторатори зустріли війну і відродилися саме у Запоріжжі
«Коли 22 лютого ми в новинах почули про те, що Путін приєднує до складу Росії Донецьку та Луганську область ми розуміли, що це дичина, але це був показник, що, скоріш за все, це робиться для того, щоб офіційно ввести війська до цих областей, а ми прифронтова зона. Ми розуміли з моїм молодим чоловіком, що щось може статися, але я не хотіла нікуди їхати до останнього. Єдине, що ми зробили – заправили автівку і все. Ввечері 23 лютого моя тітка, що є військовослужбовицею, в телефонній розмові застерігла мене і сказала про всяк випадок поставити будильник на 4 годину ранку наступного дня. Ніби все має бути добре, але нехай так буде. Тоді я запрацювалась десь до першої-другої години ночі і вже почула ці вибухи. У Маріуполі це сталося трохи раніше, ніж по всій Україні», – згадує ранок того страшного дня Ангеліна Тесленко.
Зрозуміло, що залишатися в прифронтовому місті було небезпечно. Вони сповістили колектив, що заклад тимчасово не працює, надали рекомендації, які вважали корисними на той момент — бути поруч з рідними, слідкувати за новинами та за можливістю виїхати в безпечне місце.
Ангеліна о 7 ранку склала речі в дві сумки, щоб разом з хлопцем та родиною знайомих поїхати у Запоріжжя до батьків. Ніхто не знав чого чекати і сподівалися, що це ненадовго. Найстрашнішим було відчуття безпорадності і повної невідомості.
«Я була готова повернутися в Маріуполь на наступний день. Я сподівалась, я чекала, я була майже впевнена, що це жахіття не може тривати довго – можливо через декілька днів ми знову повернемося. Весь наступний місяць був найстрашнішим за всі мої 28 років. Я підприємниця по своїй натурі. Я така людина, що постійно щось вирішує у своїй голові, максимально себе навантажує кількістю задач. А тут в мене немає нічого. Абсолютно. Я не можу ні на що вплинути – ні на свій стан, ні на обставини, ні на команду. Поки був зв’язок з керуючим, то ми передали всі продукти на допомогу військовим. Мені дуже страшно було, що я не розуміла, що коїться з моїми людьми, як їм допомогти виїхати. Про обладнання я взагалі мовчу, бо це на той момент стало зовсім неважливим», – розказує наша героїня.
Вже потім із телеграм-каналів з новинами Ангеліна дізналась, що центр вже сильно бомблять, а поруч з приміщенням, де знаходився заклад, прилетіла ракета.
Наприкінці березня їй зателефонував шеф-кухар Денис, якому пощастило вийти пішки з Маріуполя. Він просив допомоги, щоб дістатися на територію Запоріжжя. Швидко скооперувалися та знайшли автівку, яка погодилася його забрати. Вже від нього стало відомо про останні події, що відбувались с закладом – як у приміщенні рятувалися майже сотня людей – цілі родини з сусідніх будинків, що варили рис на кухонному обладнанні та спали на великій партії коробок. Пізніше в соцмережах з’явилися повідомлення від тих, хто залишався в той момент в цьому підвалі і вони дякували, що вдалося розважати дітей ліхтариками та солодощами, які «Алло Лосось» закупляв на свята.
Після цього до міста виїхали ще декілька кухарів. І вони розказували свої історії, як вони виживали в тому пеклі, як пили воду фактично з моря та ховалися від обстрілів. В той самий момент Ангеліні дуже хотілося їх підтримати. І саме тоді їй прийшла в голову ідея, а що як спробувати заново відновитися у Запоріжжі?
«Щоб ви розуміли, у Запоріжжі тоді магазини працювали до п'ятої години, на вихідних іноді також нічого не працювало через комендантську годину, але в моїй голові це була просто геніальна ідея. По-перше, мені потрібно було зайняти чимось себе, щоб не тримати весь час телефон в руках та відійти від цього негативу. У мене не було нічого – ні постачальників, ні продуктів, ні приміщення. Все, що в мене було – це моя команда. І мені хотілося допомогти їм і щоб вони також змогли відволіктись від того, що вони бачили і чули і надати їм стабільність. Якщо ми починаємо працювати, то вони будуть заробляти. Ризик тут тільки з моєї сторони, бо це я встряю в борги і це лише моя відповідальність. Коли я розповіла своїм про це, то хоч у них спочатку в очах були знаки питання, але вони сказали, що готові. Я побачила, що люди мені довіряють в цій ситуації», – каже Ангеліна.
В команді вже на той момент були кухарі-сушисти, а потім доєдналися інші знайомі з Маріуполя, що захотіли працювати кур’єрами. Вони розпланували перші кроки – знайшли невеличке приміщення на базі іншої кухні, розписали список необхідного обладнання і розпочали перемовини з постачальниками. З останніми було найскладніше, бо деякі люди ледь не називали їх божевільними, бо навіть в Дніпрі тоді не працювали постачальники, а з Запоріжжя давним-давно повивозили склади. Але шалена наполегливість та впевненість бізнесу в тому, що їм все по силам, допомогла вийти зі складного становища і знову відновити роботу. Для команди це була можливість не просто зайнятися улюбленою справою, а ніби втекти від проблем.
Заробивши перші гроші, ресторатори одразу купили нове обладнання, орендували зручне приміщення, навчивши спеціалістів, відкрили свою першу точку видачі. Це було в травні 2022 року, а у квітні 2023 — вже другу, де можна не тільки забрати їжу, а й посидіти гостям на терасі. Ангеліна згадує, що коли вперше приїхала у Запоріжжя та побачила це приміщення сказала собі, що хотіла би відкрити свій заклад в цьому місці, але на той момент ціна оренди не дозволяла про це мріяти.
Про співробітників ВПО та амбіційні плани на майбутнє
Рекламна компанія у Запоріжжі розпочалася з креативу про «героїчну службу доставки з Маріуполя». Ця інформаційна компанія отримала широку популярність, а одночасно з цим і досить багато хейту. Проте власники пояснюють, що не намагалися пропіаритись на кривавих подіях, а лише хотіли віддати дань пошани своїм співробітникам, які пережили травматичний досвід.
«У мене серце просто боліло. Я казала дуже щиро і від чистого серця. Але деякі люди не розуміли. Вони думали, що це якийсь мережевий заклад, який вирішив хайпувати на війні і тому подібне. І мені здалося, що важливо пояснити людям хто ми такі взагалі. Я почала давати інтерв'ю, хоча мені це було дуже складно і наші хлопці розказували, що вони пережили та в яких умовах ми працюємо. Ми хотіли, щоб нам дали шанс, можливість себе зарекомендувати. І люди тут так чуйно до нас віднеслися. Спочатку приходили просто підтримати, а потім – поверталися, адже їм було смачно», – каже Ангеліна.
Клієнти у Запоріжжі і Маріуполі мають як певні риси подібності, так і відмінності. Серед основних відмінностей, бізнес, зокрема називає більшу відкритість запорізьких гостей. А ще підприємців стимулює висока конкуренція, яка породжує боротьбу (в хорошому сенсі цього слова) за «свого» клієнта.
За останні півтора року шеф-кухар Денис став керуючим закладу. Був час, коли підприємці свідомо брали на різні посади пріоритетно внутрішньо-переміщених осіб з Маріуполя, Херсону та Запорізької області, щоб підтримати людей, які опинилися в іншому середовищі без фінансів. Вони готові були брати людей без досвіду та навчити їх всьому. З одного боку ці люди ніби були мотивовані працювати, але стикнулася з іншою проблемою: коли почастішали вибухи у місті у жовтні 2022 року, переселенці поїхали у більш спокійні регіони. Бо вони не прив'язані до міста і мотивація залишитися, де не так безпечно, як хотілося б, тільки через роботу – з ними не спрацьовує. Дефіцит кадрів – це найбільша проблема під час війни. Багато людей поїхало, частину персоналу з числа чоловіків мобілізували. Наразі в двох закладах разом з тими людьми, що працюють віддалено онлайн, працює 60-70 співробітників.
В останні півроку підприємці розширили асортимент і додали в меню власні японські солодощі моті, піцу, а також є ідея щодо авторського меню з акцентом на чайній церемонії.
Крім самої доставки є великий запит на посадкові місця. Підприємці свого часу отримали грант на відкриття другого закладу, а тепер планують зробити ще ремонт.
«Ми постійно знаходимось в розвитку. Не проходить тижня без якихось змін. От, наприклад, на даний момент, ми отримали результати консалтингової компанії, яку я наняла минулого місяця. Вона провела аудит по нашому закладу, бо ми хотіли виявити і пропрацювати з нашими «ахіллесовими п'ятами». Зараз за короткий проміжок часу ми пережили дуже багато подій – відкриття закладу, масовані атаки, постійні стреси та кризові ситуації. Щоб продовжувати цей розвиток дуже важливою є мотиваційна частина, тобто розуміння, для чого я це роблю. А якщо більш чесніше, то це моральний стан. Ці ресурси потрібно знаходити всередині себе. Ще один не менш важливий аспект – соціальний внесок. Тому що про гроші тут складно розмовляти і по цей день. Я вам чесно скажу, що ми постійно реінвестуємо, зараз, наприклад, в ремонт. Два тижні тому був вибух буквально в кварталі від нас. Найскладніше для мене, це робити цей бізнес з думкою, що я його вже втратила. Тому що коли ти втрачаєш і обнуляєшся повністю, то в тебе змінюються цінності. І зараз я відношуся до бізнесу, як до творчості, як до продовження історії нашого бренду. А гроші – це вже як наслідок, звичайно, приємний, який дає можливості далі і розвиватися, і отримувати новий досвід», – наостанок каже Ангеліна.
Наразі бізнес дуже серйозно підійшов до розробку сценарію дій на випадок різних критичних ситуацій, пов’язаних з війною. Зокрема, розробили чек-лист дій під час масованих ракетних атак, у випадку захоплення міста ворогом, або ж під час блекаутів. Такі виживальницькі стратегії просто необхідні, щоб врятувати життя людей.
Джерело: 061.ua
