Коли в Запоріжжі лунає вибух, перші хвилини завжди вирішальні. Ще до того, як приїдуть медики й рятувальники, на місці часто з’являються патрульні поліцейські. Вони не лише перекривають дороги чи охороняють периметр, а витягують людей з-під завалів, накладають турнікети, заспокоюють тих, хто в паніці. Ми вирішили розпитати у патрульних, як змінилася їх робота після початку повномасштабного вторгнення та з яким додатковим навантаженням і відповідальністю вони стикаються щодня.
«Коли був перший “прильот”, ми одразу поїхали сюди. Під’їхали за будинок і намагалися зрозуміти, чи є постраждалі. А потім почалися повторні удари – ракети, дрони. В одну мить ракета частково зруйнувала цей гуртожиток», – згадує Арут, стоячи біля будівлі гуртожитку на Правому березі міста, що постраждав під час однієї з наймасованіших атак.
Аруту Арзуманяну 34 роки. Він патрульний поліцейський Запоріжжя. До війни його робочий день складався з оформлення ДТП, профілактики правопорушень, реагування на виклики про крадіжки, грабежі, сімейні конфлікти й інші побутові інциденти. Сьогодні його головне завдання – мчати на місце чергового прильоту, витягати людей з-під завалів, накладати турнікети під обстрілами й евакуювати тих, хто сам не може вийти. За чотири роки повномасштабної війни професія патрульного дещо змінилася, оскільки додалося чимало нових завдань та викликів.
Шлях від зубного техніка до патрульного
Арут прийшов у патрульну поліцію у 2017 році. До того працював зубним техніком, але сидяча та одноманітна робота в кабінеті, його не влаштовувала.
«Хотілося більше працювати з людьми, допомагати, спілкуватися. У мене на той час багато друзів працювали в патрульній поліції. Це мене спонукало спробувати змінити рід діяльності. Я пройшов відбір, закінчив Академію патрульної поліції й так пішов працювати на лінію. Мене підтримав колектив, дуже сильно допомагали, давали настанови», – каже інспектор.
До повномасштабного вторгнення типовий день патрульного складався з реагування на ДТП, дрібні правопорушення, розкриття злочинів “по гарячих слідах” – грабежі, крадіжки, викрадення автівок. Після 24 лютого 2022 року все змінилося.
Арут згадує, що 24 лютого в нього мав бути вихідний. О 1:00 ночі всіх підняли по бойовій тривозі. Всі співробітники прибули на роботу та чекали подальших розпоряджень. В колективі були впевнені, що мова йде, ймовірно, про навчальну тривогу, але о 4:00 почалися масовані обстріли й всі зрозуміли, що настала зовсім інша реальність.
«Ми одразу заступили на службу в екіпажі. Перші дні майже не приїжджали додому, спали по кілька годин. На залізничному вокзалі доводилося буквально гамувати натовп, щоб люди могли сісти в потяги організовано», – згадує він.
Що змінилося в роботі патрульних
Сьогодні патрульні першими прибувають на місця прильотів – часто ще під час повітряної тривоги, яка останні дні лунає у Запоріжжі майже цілодобово.
«Коли знаємо, що в будинок влучили й там люди, то їдемо одразу, не чекаємо відбою. Дістаємо з завалів, надаємо першу медичну допомогу, евакуюємо, щоб не завалило повторно. Потім огороджуємо територію, перекриваємо дорогу, координуємо "швидку", ДСНС та комунальні служби», – каже Арут.
Після початку повномасштабної війни робота патрульних значно вийшла за межі звичних функцій. Тепер їм доводиться витягувати людей із квартир, де після вибухової хвилі заклинює двері – помешкання можуть бути майже неушкоджені, але мешканці опиняються заблокованими всередині, і тоді рятувати доводиться через вікна. Патрульні заходять у задимлені під’їзди, намагаються загасити пожежу ще до приїзду ДСНС, якщо дозволяють умови, і допомагають рятувальникам розбирати завали, коли бетонні плити продовжують падати вже під час робіт. Усе це відбувається майже завжди під загрозою повторних ударів. Паралельно вони перекривають дороги під час масованих обстрілів, щоб цивільні не заїжджали в епіцентр і не наражали себе на додаткову небезпеку.
Окрім роботи на місцях прильотів, з’явилися й інші виклики, яких раніше було значно менше. Через постійні обстріли в місті зростає ризик блекаутів і перебоїв зі зв’язком. У таких ситуаціях патрульні поліцейські працюють максимально оперативно, адже розуміють, наскільки важливо вчасно попередити людей. Якщо зв’язок зникає, інспектори повідомляють про повітряну тривогу та іншу важливу інформацію через гучномовці службових авто, а також допомагають тим, хто цього потребує.
Після обстрілів значно побільшало випадків виявлення вибухонебезпечних предметів. Патрульні одразу обмежують доступ до небезпечних місць, охороняють територію та викликають відповідні служби.
Також поліцейські контролюють дотримання комендантської години та реагують на її порушення згідно з законом. Усі звернення громадян ретельно перевіряють, щоб не допустити діяльності ворожих диверсійних груп.
Патрульна поліція несе службу у посиленому режимі, працює на блокпостах і продовжує забезпечувати безпеку мешканців міста.
А ще в топі правопорушень залишаються виклики щодо домашнього насильства: патрульні приїжджають на сімейний скандал, розбираються з агресією у квартирі, водночас чуючи над головою проліт «шахедів» і розуміючи, що за кілька кварталів може бути зовсім інший, значно небезпечніший виклик.
«Першочергові виклики – ті, що стосуються загрози життю та здоров’я людей. Буває, стоїш у квартирі, де сімейний конфлікт, а над головою летять “шахеди”. Все місто в тривозі, а люди сваряться через чарку», – з гіркою іронією говорить Арут.
Найважчі моменти під час війни
З Арутом ми стоїмо біля вирви поруч з гуртожитком на Правому березі, де 30 жовтня постраждали люди під час одного з багатьох “прильотів” по місту. Тоді їхній екіпаж приїхав першим на місце атаки. Під час цієї ракетної атаки загинуло двоє, а постраждали 17 людей, серед них шестеро дітей.
У момент, коли патрульні почали працювати всередині будівлі, ані медиків, ані рятувальників ще не було. Повторні удари продовжувалися ще якийсь період на цій ділянці та поруч. Плити падали вже під час розбору завалів.
«Коли прилетіло, то ми були ось за цією багатоповерхівкою десь в 50 метрах. Сюди потрапила ракета “Іскандер”. Все було потрощено, вивалені рами з вікнами, у квартирах все перевернуто. Ми заходили в будинок і допомагали людям. Тут і літні люди проживали, було жінка з новонародженим малюком. У багатьох були осколкові поранення. Медичну допомогу надавали на місці – накладали турнікет, тиснучу пов’язку. Коли людей багато, то діяти потрібно за узгодженим алгоритмом. В першу чергу надаємо допомогу людям з масивною кровотечею.Хто може йти сам – відходить убік, щоб не заважати. Лежачих, літніх – виносимо з місць небезпеки», – розповідає патрульний.
За роки війни Арут бачив і те, що не забувається: тіла, які неможливо впізнати, зруйновані будинки, удари поруч із домом. Найстрашніше – це бачити людей з відірваними кінцівками.
«Запам’ятовуються негативні моменти, коли приїжджаєш на виклик і бачиш поранених, дуже важких, Фактично тіла розірвані… Дуже жахливо. Я досі пам’ятаю, як на одному з прильотів у п’ятиповерхівці просто неможливо було розібрати, де люди», – згадує правоохоронець.
Під час одного з “прильотів” Арут тільки-но повернувся додому зі зміни, коли почув вибух, вийшов і одразу почав допомагати людям з сусіднього будинку, поки не приїхали екстрені служби та колеги.
«В моменті не думаєш про страх. Тільки коли від’їжджаєш від місця, то розумієш, що могло прилетіти повторно та завершитися інакше. Але під час роботи про це не думаєш, – каже Арут.
Зараз наш герой працює в парі зі старшим напарником. Каже, що постійно тримають один одного в полі зору, особливо на “прильотах”.
«Під час допомоги людям на місцях обстрілів, бувають різні реакції на стрес. Буває, що дружина вже спустилася та знаходиться внизу, а чоловік лишився у квартирі. В цей момент спалахнула пожежа. Вона кричить і намагається лізти в дим. Ти її стримуєш і пояснюєш, що туди йдуть рятувальники. А потім, коли вже є можливість підіймаєшся сам і чуєш від цього чоловіка: “Мені тут добре, я нікуди не піду”», – каже Арут.
Окремий виклик – нестача людей у відомстві, що також вплинуло на навантаження патрульних. Екіпаж Арута працює по всьому місту, а є екіпажі, які мають чітко визначену зону відповідальності в одному районі. Коли розпочинаються ворожі атаки, то на місце відправляється найближчий екіпаж і оперативно надає інформацію, чи потрібна додаткова допомога.
Під час розмови рація Арута не замовкає ні на хвилину. Крізь його відповіді прориваються короткі повідомлення: про напрямки руху БПЛА, чергове ДТП, нові порушення.
“Ставлення людей до патрульних дуже різне. Коли приїжджаєш на “прильоти” та допомагаєш людям, вони, звісно, ставляться з вдячністю та добротою. Але є ситуації коли ми виносимо певні адміністративні матеріали, наприклад, коли водій знаходиться в стані сп’яніння або створив якесь порушення дорожнього руху. І в таких випадках, звичайно, то до патрульних вже не так добре відносяться”, – з усмішкою каже поліцейський.
Відновлятися після важких змін допомагає підтримка родини, спілкування з друзями та близькими. Але залишатися в професії змушує розуміння, що твоя присутність у критичний момент справді має значення для інших.
«Я залишаюся в професії, тому що є бажання допомагати людям. Щоб вони знали, що до них є кому приїхати й надати допомогу. У такий час це, мабуть, найважливіше», – підсумовує Арут Арзуманян.
Джерело: 061.ua
