Комишуваха, Вільнянськ, Новомиколаївка, Запоріжжя, Кушугумська та Біленьківська громади – потерпають від атак дронів і керованих авіаційних бомб. Лінія фронту не змінилась і не стала ближчою, але збільшилась, так звана, кіл-зона (це ділянка, яка повністю контролюється ворожими дронами та прострілюється різними видами зброї). Очільник Комишуваської селищної громади Юрій Карапетян каже, що дронів дійсно стало багато. За його словами, люди вже розуміють: якщо десь «жужить», то треба швидко ховатись. Від дрона, на відміну від КАБа, можна сховатись.
Ворог почав закидати громаду бомбами з січня цього року. Люди почали потроху виїжджати. На вулицях селища можна побачити дуже багато пошкоджених будинків. І кожного дня їх стає дедалі більше.
«Гуманітарна місія «Проліска» працює, а також у нас є бригада яка допомагає людям латати дахи і забивати вікна. В першу чергу працюємо там, де живуть літні люди та маломобільні. Ну і там, де люди залишаються. Закриваємо хати, бо мародерять», – говорить Карапетян.
Він додає, що в Комишувасі залишається більше тисячі людей (це близько 30% від довоєнної кількості). З настанням теплої погоди люди почали повертатися.
«Я сам виїжджав з селища лише на наради. Навіть, коли у відпустці, все одно тут. Головне – не нехтувати правилами безпеки. Якщо почули, що жужить, то одразу в укриття», – говорить очільник громади.
Головним укриттям для мешканців та всіх служб на сьогодні є підземна школа, яка була відкрита восени 2025 року. Її будівництво викликали багато спірних думок та суперечок. Сам Карапетян каже, що були такі, що «хайпували» на цій темі. Він не перестає дякувати усім причетним за те, що свого часу було прийнято рішення про будівництво цієї школи.
«Протирадіаційне укриття – так називаємо підземну школу і на сьогодні – це осередок життя. Там розташовано ЦНАП, всі комунальні підприємства, які обслуговують селищну раду і сама селищна рада, амбулаторія. Якби не було цього укриття, то люди б не могли отримувати послуги. От взагалі ніякі. Ми б вимушені були евакуюватися до Запоріжжя і для людей це була б проблема. Там у нас розміщується і гуманітарний штаб, там ночують люди, буває що до 30 людей лишається на ніч. Мені насправді важко уявити, як би ми існували, якби не було цього укриття», – зізнається співрозмовник.
Через велику кількість дронів шкода не працює за призначенням і діти займаються онлайн.
Попри складну безпекову ситуацію в громаді продовжують працювати аграрні підприємства. Фермери сіються та обробляють земельні ділянки. Хоча й несуть втрати: одні втратили землі через близькість до лінії бойового зіткнення, інші – через будівництво фортифікаційних споруд.
«Але всі працюють і все, що можна обробити, все обробляють», – каже очільник громади.
В поле з “чуйкою” і рушницею
Серед тих, хто втратив, але працює – Микола Грабко. Він є головою фермерського господарства «Миколай-Поле». Він мав 500 га землі, на яких вирощував зернові та масляні культури. Цього року фронт «зʼїв» близько 200 га.
«Засіялись в 2025 році добре, але так вийшло, що на поля, які в бік Магдалинівки – це десь 200-250 га, я не можу тепер поїхати. Навіть не знаю, в якому стані там пшениця і ріпак. Дуже багато fpv там. Я сам туди не їду, і хлопців туди не посилаю», – говорить фермер.
Він працює на землі з 13 років. У його батьків було 50 га землі, на яких вони фермерували. Своє господарство Микола започаткував у 2005 році.
«Хоча над головою і літало, і «прилітало» на поля, але ці роки (з початку повномасштабного вторгнення) більш-менш працювали і все було добре. Зара fpv – це найбільша загроза в полі. Якби не дрони, то ми б працювали», – говорить фермер.
Зараз на поле аграрії виходять «озброївшись» детектором дронів, що має назву «Чуйка» та антидроновими рушницями. Перед тим, як вийти працювати, піднімають свій дрон аби оглянути чи немає раптом на полі вибухонебезпечних предметів.
«Купив «чуйку», намагаємось спостерігати за дронами, але на ворожих дронах частоти змінюються постійно, тому треба пильнувати за небом, рушницю для того маємо. На жаль, так зараз працюємо», – говорить фермер.
Мрії, які війна поклала у “шухляду”
“Хтось втратив все у 2022 році, хтось – у 2023-2024-му , а я, можливо, все втрачу у 2026-му”, – говорить фермер.
За його словами, восени минулого року, він прийняв рішення сіяти озиму пшеницю та ріпак, хоча й розумів, що ризикує. На одному з його полів сьогодні можна побачити соковиту зелену пшеницю. Вона добре перезимувала, хоча її зовсім не “підгодовували” добривами. Фермер каже, що на добрива йому треба було б витратити близько мільйона гривень, але немає гарантій, що зможе зібрати бодай якийсь врожай. Тож, на добрива не витрачався.
Вже під час війни Микола почав займатися блоггерством. Знімає відео, викладає їх у соцмережі. Не приховує: радіє, коли вони мають багато переглядів, коментарів та збирають сотні, а то й тисячі “лайків”.
“Я не курю, не пью. Відео знімаю і от так розважаюсь, отримую кайф таким чином. Звісно, я на позитиві веду блог, але всередині я плачу. Це нормально. Тільки ненормальна людина не плаче. Я другий раз батькам будинок відновлюю і сльози на очах. Всі кажуть “ну от нащо ти це робиш? Все одно прилетить”. Я знаю, що прилетить, я це розумію, але я сам собі сказав, що буду відновлювати батьківську хату і свою поки стіни тримаються”, – пояснює.
Чоловік каже, що зараз переживає найважчий період. Війна лякає найбільше, та й ворог підійшов вже занадто близько. Попри небезпеку він підготував поля до посіву соняшника, обробив ріпак, оприскав пшеницю. Говорить, якщо буде воля Божа, то і врожай збере.
Микола додає, що мріяв відкрити маленьку олійницю, свій млін, започаткувати бренд, який би потрапив на полиці супермаркетів.
“Хотів повний цикл зробити: виростив, переробив і в супермаркеті продав, але … Та поки я не відмовився від планів, чекаю на закінчення війни. Хотів би, щоб діти мої продовжили мою справу і щоб у них було в десять разів більше землі ніж у мене”, – каже.
Джерело: 061.ua
