Дмитро Добродій подолав шлях від бармена до власника 9 локацій закладів харчування. Йому належить сімейний ресторан «BERGAMOT», кафе «Brand Bar Begemot», «Чайна кава», піцерії «SYR & DROVA» та кав’ярні у форматі «to go» «Love is Coffee». Ми поспілкувалися з ресторатором про те, як війна вплинула на його сферу діяльності, чому зараз ще більш ризиково відкривати власні заклади, та які соціальні ініціативи підтримує місцевий бізнес.
Початок кар'єри: шлях від сторожа до успішного бізнесмена
Ще студентом машинобудівного інституту Дмитро знайшов підробіток сторожем у нічний час у фірмі, яка займалася машиномонтажним обладнанням. На роботу з собою він приносив конспекти та зошити, щоб підготуватися до іспитів. Власники крім цього підприємства мали також ресторан поруч із портом і запропонували старанному хлопцю попрацювати влітку не сторожем, а барменом. Після успішно відпрацьованого сезону студента відправили на навчання до школи барменів у Києві. Через два роки він став старшим барменом у ресторані. А через 5 років отримав уже посаду управителя. Після шести років роботи в ресторанному бізнесі Дмитро наважився запустити свій власний проект.
На питання, де він заробив стартовий капітал на запуск власного бізнесу, Дмитро пояснює, що в 90-ті, коли було зовсім скрутно з грошима, його родина їздила до Москви, щоб продавати овочі та фрукти. І якщо спочатку він умовно продавав валізу з горіхами, то закінчували вже зовсім іншими обсягами – фурами мелітопольської черешні. І це вже були великі гроші. Дмитро жартує, що на практиці безцінний досвід торгівлі на базарах дав йому навіть більше, ніж дві вищі освіти, а саме вміння вести переговори та знаходити спільну мову з абсолютно різними людьми.
Дмитро Добродій запропонував своєму другові започаткувати власний бізнес. Так у партнерстві було засновано школу барменів «Акули Бару» та магазини чаю та кави. А вже у 2006 році вони відкрили у сезон невеликий бар на Федотовій косі в Кирилівці за 20 метрів від моря, який працював цілодобово та підняв планку у курортному селищі за якістю барної культури. Обвал гривні в 2008 році на якийсь час вивів бізнес з ладу, але вже в 2012 році разом з партнером Добродій відкриває бренд-бар «Бегемот», який несподівано «вистрілив» і полюбився городянам.
«Запускалися ми у липні у торговому центру «Континент» на Бородинському із концепцією сімейного кафе. Тоді дали потужну рекламу та умовно призначили відкриття там на 9 ранку. Я їду вранці відкривати заклад на годиннику щось 9.02 і мені дзвонить господар торгового центру, у якого ми орендуємо приміщення, та каже: «Дім, а ти де взагалі? Тут уже 20 людей стоять у черзі і чекають на тебе». Я розгублений. Приходжу і справді там стоять батьки з дітьми, бабусі, дідусі, пари. І це було таке драйвовее відкриття», – згадує той день Дмитро.
Перші три роки партнери дуже ефективно відпрацювали, але в якийсь момент помітили, що їхні думки щодо подальшого розвитку суттєво відрізняються. Дмитро викупив частку партнера і наступні заклади відкривав уже самотужки. Дуже багато зусиль було вкладено у сімейний ресторан Bergamot – кухня, дизайн, персонал. А ось із «Чайною Кавою» відбулися дуже величезні зміни. Заклад бізнесмен викупив у вересні 2022 року, а відкриття припало на початок жовтня – якраз під час наймасовіших обстрілів житлових кварталів Запоріжжя.
«Чайну Каву» ми купили повністю з обладнанням та персоналом. Власники виїжджали і все розпродали – ціна була «солодка» і я не зміг собі відмовити ще й тому, що я не планував і не планую нікуди їхати з перших днів. Після того масового обстрілу з усього персоналу з нами залишилася одна людина – всі інші виїхали з міста. Це було сумно. Ми працювали, але нікого не було. Я пам'ятаю, як виходив на проспект і не було взагалі видно ні людей, ні автівок», – розповідає підприємець.
Повернення додому після початку війни
У середині лютого 2022 року повітря вже здавалося розрядженим і відчуття небезпеки прямо дихало в спину. Разом із командою закладів Дмитро обговорював варіант, «а що, якщо й справді буде війна?», це здавалося реалістичним сценарієм, але вкрай далеким.
За пару днів до повномасштабного вторгнення Добродій зі своїм шефом Артемом виїхав на міжнародну виставку в Дубаї, щоб вивчити нові тенденції гастрономічної сфери і подивитися, що користується популярністю на міжнародному ринку. Як тільки вони дісталися готелю, їх застала інформація про повномасштабне вторгнення в Україну. Не розпаковуючи валізи, вони вирішили негайно повертатися додому. Але ситуація стрімко розвивалася – за лічені години небо закривалося не лише над Україною, а й над сусідніми країнами. Оператор обіцяв довезти їх за кілька днів, але Дмитро наполягав на швидкому поверненні.
«Нам потрібно було будь-що дістатися додому, де в нас і сім'ї, і персонал. Ми речі не розкладали, одразу в таксі на аеропорт, а квитків немає. Ми добу бігали терміналом і вичікували черги за квитками. У результаті нам пощастило, і якісь німці здали одразу три квитки. Вони нам обійшлися назад у 4 рази дорожче. Я ще тоді зрозумів, що за будь-якої ситуації, будь-яка країна, будь-які люди на тобі наживатимуться. Так ми долетіли до Варшави, потім переїхали до Любліна і звідти вже на попутках загалом чотири доби добиралися додому. Коли ми дісталися до кордону, то побачили вже ці 7-кілометрові черги з автобусами на виїзд з дітьми, що плачуть, потім побачили перші підбиті й згорілі машини. Це було страшне видовище», – згадує своє повернення Дмитро.
Підприємець зазначає, що на той момент загальна чисельність персоналу у всіх закладах становила близько 140 осіб. Частина людей змушена була виїхати за межі міста. Наступного дня після приїзду Дмитро зібрав частину команди, що залишилася і видав усім зарплату.
«Я гадаю, дуже мало компаній так зробили. Комусь на карти покидали, хтось так прийшов. Я знаю, що персонал мав сумніви, а чи повернемося ми взагалі. Ми прибули 28 лютого та мене не було 4 дні з початку війни. Весь цей час я казав їм, що їду, але вони не могли зрозуміти, як я так довго можу їхати. Вже коли повернувся, то сказав хлопцям, що ми маємо купу залишків на кухні, зрозуміло, що людей не буде і треба допомагати тим, хто захищає країну. Я попросив вийти тих, хто може допомагати. З усього персоналу зголосилися тоді близько 8 людей. Вони почали готувати їжу і разом із шеф-кухарем ми її розвозили військовим, ТРОшникам, медикам, загалом усім, кому тоді це було необхідно», – коментує ресторатор.
Наступні 2 місяці на базі BERGAMOT працювала волонтерська кухня. Допомагати з продуктами зголосилися друзі, постачальники та Федерація тріатлону України, де перебуває Дмитро. А вже десь у травні ресторанному бізнесу у Запоріжжі заходить допомагати некомерційна благодійна організація із США World Center Kitchen. Організатори обрали 7 закладів у місті, де збудували мережу підтримки. Дмитро зізнається, що завдяки цьому проєкту наступні 7 місяців вони змогли приготувати 100 тисяч порцій їжі для військових, переселенців, медиків, евакуйованих осіб та інших незахищених категорій населення.
«Насправді там 400-500 порцій ми готували взагалі легко, а бувало, що в пік доходили і до 2-3 тисяч порцій на день. В залежності від ситуації. Я вдячний цій компанії, яка допомогла мені зберегти персонал. Завдяки їм ми змогли подолати найскладніший період та працювати. Я відкрився один із перших у місті Запоріжжі. Першим відкрили BERGAMOT, потім SYR & DROVA, кав'ярні та останнім літом відкрився Begemot. Звичайно, я розумів, що ризиковано інвестувати в купівлю «Чайної Кави», але я можу з упевненістю сказати, що зараз відкривати у Запоріжжі та Запорізькій області нові підприємства, це ще більший ризик, ніж у 2022 році. Зараз, щоб побудувати ресторан, треба бути просто цілковитим ідіотом. І так, ми будуватимемо (сміється, – прим.ред). І таких, як я, теж є низка підприємців», – з усмішкою каже Дмитро Добродій.
Соціальні та спортивні проекти під час війни гуртують запорожців
На наше питання про те, з яким найскладнішим викликом довелося стикатися підприємцю та його бізнесу за останні два роки, він впевнено каже, що це не фінанси, не кадри, а моральний стан.
«Найскладніше – психологічно залишитися в строю. Це дуже сильний виклик. Щоб ти правильно керував командою, ти маєш правильно керувати собою. Якщо ти знайдеш у собі сили, то ти точно ці сили потім передаєш іншим. Мій рецепт – спорт, віскі, рок-н-рол, харчування, сон. Хоча зізнаюся, що я дуже обмежений у алкоголі. А взагалі важливо мати бізнес, який приносить моральне задоволення», – ділиться Дмитро.
У розмові він кілька разів наголошує на тому, як пишається своєю командою, яка незважаючи на всі складнощі в період війни, навіть зросла. Наразі загальна кількість співробітників у всіх закладах становить до 200 осіб. І важливу роль у всій цій структурі відіграє однойменна громадська організація «Добродій Україна», яка була створена через 5 місяців після початку війни.
«Ми й до війни завжди виявляли соціальну активність, бо ж у нас сімейні ресторани та кафе, а це дитячі розважальні заходи, спортивні акції. Потім уже під час війни зі мною зв'язався фонд HELP ЗП ЮА, на чолі якого стоїть Євген Черняк та сказав, що обрали нас для подальшої співпраці. Нам вони вислали загалом 45 фур гуманітарної допомоги за рік. Ми це все роздавали і зараз продовжуємо. Просто якщо раніше це робили тричі на тиждень, то зараз раз на місяць», – зазначає Дмитро.
Нині витрати на підтримку проектів громадської організації становлять близько 70-100 тисяч гривень – це бензин, водій, менеджер, комірник, команда.
А ще його заклади підтримують бігові забіги щосуботи, проводять конкурси та майстер-класи для дітей, а дорослим особливо запам'ятався та сподобався конкурс «Запорізький торт», де мешканцям запропонували за допомогою десерту передати характер улюбленого міста та отримати за це грошовий приз.
«Соціальну ініціативу під час війни ніхто не скасовував. І у підприємців це має бути закладено. І якщо ти маєш фінанси та можеш допомогти, то це необхідно робити. Я не говорю, щоб віддавали все – нехай це буде 3%, 10%, 20%, стільки, скільки це можливо», – підсумовує Дмитро Добродій.
Джерело: 061.ua
