Бути волонтером та збирати гроші на різні важливі речі для бійців, які боронять країну, на десятому році війни дуже важко. Так само важко не втрачати надію та мати мотивацію.
Волонтерський центр «Паляниця» знаходиться у прифронтовому Запоріжжі, з ним ми знайомі буквально з перших днів його існування (з початку повномасштабного вторгнення). Це вже третя зима, коли у «Паляниці» роблять окопні свічки, буржуйки, сезонні маскувальні сітки, готують різні вітамінні смаколики для бійців та мріють про те, що скоро буде весна, а з нею і наша перемога.
Волонтерка Валентина Тишкевич з початком повномасштабної війни залишила карʼєру артистки і змінила сцену на Хаб «Паляниці» і військові шпиталі. Жінка не приховує втоми, зізнається, що іноді хочеться трошки подовше поспати зранку у вихідний або просто відпочити.
«Але встаєш і робиш те, що маєш. Хлопці дзвонять, допомога треба і ми маємо бути в строю», – каже вона.
Валентина разом з іншими жінками працює в «цеху» з плетіння маскувальних сіток та виготовлення окопних свічок. За три роки вони навчилися робити свою справу автоматично, можуть швидко нарізати картон на правильні прямокутники, складати їх в банки та навіть, робити красиві візерунки. Манікюру тут немає майже ні в кого, лак і одного дня не втримався би на нігтях з такою роботою.
«Болять пальці, манікюру немає, не до нього якось, але що робить», – кажуть вони посміхаючись.
Вже тиждень як жінки розпочали виготовлення нової партії окопних свічок.
«Ми чесно думали, що минулої зими робимо їх востаннє, сподівались, що мир буде нарешті. Але в свічках є велика потреба. Не вистачає парафіну, збираємо кошти. З кожним роком збирати кошти стає все складніше», – говорить Валентина.
Між іншим вона додає, що окрім волонтерського центру разом з дівчатами вони їздять до різних шкіл і проводять майстер-класи з виготовлення свічок для учнів 5-10 класів. Запевняє: діти дуже стараються.
«Я була вражена від цього, навіть мурахи по шкірі, настільки діти старанно роблять і просять, щоб ще приїхали до них», – говорить Валентина.
Поруч з Валентиною старанно нарізає картон та формує основу майбутніх свічок і Ольга. Вона з нині окупованого Токмаку Запорізької області. З міста виїхали 23 серпня 2022 року.
«Виїхали через Василівку, тоді ще працював цей «коридор». У Василівці три доби стояли. Страшно було дуже, перевіряли сумки, документи, солдатів багато було. Вдома все лишили. Ми нічого не взяли лише дві сумки і документи … все. У нас своєї машини немає і винаймали перевізника. Заплатили йому 7000 грн за одну людину. У мене донька 9 клас тоді закінчила і поступати треба було, тому виїхати просто необхідно нам було. Вдома у мене господарство було. Продала корів, кур, качок і за ці кошти ми і виїхали. Зараз в нашій хаті солдати живуть, а ми тут – в гуртожитку», – розповідає Оля.
До «Паляниці» вона прийшла навесні 223 року. Говорить, що випадково в інтернеті побачила оголошення, що волонтерів шукають. Вже тут вона навчилась робити свічки та плести сітки.
«За хатою дуже сумую, це батьківська, я там виросла. Коли їхали, то була надія, що ми повернемось, я картоплю і цибулю викопала, закрутки зробила…», – говорить.
Так само була надія повернутися додому і у Антоніни. Вона сиділа в кутку, нарізала тканину для сіток і приєдналася до нашої розмови. Тоня разом чоловіком жили у Більмаку. Каже, там у них був гарний будинок в самісінькому центрі, де вони зробили гарний ремонт. Тепер в цьому будинку живуть місцеві колаборанти.
«Виїхали до Запоріжжя з чоловіком в квітні 2022 року. Була надія, що повернемось. До нас приходили з автоматом, з дому нас хотіли виганяти», – каже.
Жінка додає, що розуміли, що будинок їхній приглянувся дуже окупантам і їх в спокої не залишать.
В Запоріжжі вони винаймають квартиру. До волонтерства жінка долучилася в червні 2023 року.
Дівчата працюють під умовним керівництвом найстаршого волонтера, якого називають «Дядя Федя». Федору Федоровичу 80 років. До «Паляниці» він долучився з перших чисел березня 2022 року.
«Точну дату не пам'ятаю, але 8 березня я тут точно був», – каже.
На питання, а чи є ще сили робити свічки, чи не втомився за весь цей час, відповідає:
«Це робота не важка, але тіло трошки відчуває. Морально не втомився, морально я міцно тримаюся, бо у мене є куди поїхати на батьківщину… Ну і тут я стою під кришею, а у хлопців в окопах іноді її нема. Тому так скажу, мені не найважче».
Коли він говорить про Батьківщину, то має на увазі будинок у Пологівському районі, в селі Воскресенка. Нині село в окупації і за хатою приглядає сусід, з яким інколи виходить поспілкуватися.
«Дядя Федя» знає про окопні свічки, мабуть, все. Каже, що висота банки має бути не вище 6 см, картон має бути скручений не сильно щільно, бо горить не картон, а парафін і пропорції мають бути десь у співвідношенні 30% картону і 70% парафіну.
«Тони парафіну вистачить на 6500 свічок. Середня свічка виходить вагою десь 440-450 грам. Тону парафіну за 12 днів розливаю по формочках. Раніше за день раніше робив 600 свічок, зараз менше», – говорить.
Він щиро дякує людям, які передають парафін, але говорить, що зараз найбільше не вистачає робочих рук.
Волонтер додає, що навчить всьому що вміє, головне аби у людини було бажання.
«Потрібні люди, рук дійсно не вистачає. Не вистачає парафіну і тканини для сіток. Якщо на початку вторгнення людей було дуже багато, то зараз лишилось нас не дуже багато. Тож, люди дуже потрібні», – додає Валентина.
Підтримати волонтерський центр можна за реквізитами
Джерело: 061.ua
