Американський журнал The Nation опублікував великий репортаж про українських чоловіків, які намагаються уникнути мобілізації, конфлікти навколо ТЦК та соціальну нерівність у системі призову. Один із головних висновків матеріалу – можливості уникнути мобілізації суттєво залежать від доходів, зв'язків та соціального становища людини. Автор матеріалу спілкувався з чоловіками, які тривалий час переховувалися від ТЦК в Одесі та Києві, а також із соціологами й активістами.
The Nation наголошує, що точна кількість чоловіків, які уникають мобілізації, невідома, а наявні оцінки сильно відрізняються. Один із героїв репортажу – 29-річний IT-фахівець Тарас, ім'я якого змінено. Він розповів, що восени 2025 року двічі тікав від представників ТЦК, але зрештою його затримали та доставили на медичний огляд.
За словами Тараса, коли він відмовився фотографуватися, двоє чоловіків у цивільному силоміць зробили фото та били його по голові. Згодом його направили до навчального центру. Там чоловік захворів, потрапив до лікарні, звідки за допомогою друзів утік.
На момент розмови з журналістом він знову переховувався в орендованій квартирі в Одесі та майже не виходив назовні. Інший співрозмовник видання – 27-річний Борис, також IT-фахівець. Після першого затримання він утік з автомобіля дорогою на військово-лікарську комісію й протягом кількох місяців жив у заможному районі Києва."ТЦК сюди не приїжджає.
Це багатий район", – пояснював він журналісту. Пізніше Борис вирішив заощадити на оренді та переїхав у дешевший район, де його знову затримали. Цього разу втекти не вдалося, і зрештою він опинився на військовій службі.
Саме цей епізод The Nation використовує для переходу до соціальної складової мобілізації. Український соціолог Володимир Іщенко, який досліджує класову структуру українського суспільства, стверджує, що серед примусово мобілізованих непропорційно багато людей із нижчими доходами – робітників та мешканців сільської місцевості. За його поясненням, заможні чоловіки мають більше можливостей захищати свої інтереси: можуть дозволити собі адвоката, використовувати зв'язки або, в незаконних випадках, платити за корупційні схеми.
Для людини з низькими доходами такі можливості значно обмежені. Іщенко також звертає увагу на політичний аспект цього розриву. Найпомітніша в медіа та громадському житті частина українського громадянського суспільства, за його оцінкою, складається переважно з відносно привілейованих міських верств, здатних швидко самоорганізовуватися та виходити на публічні протести.
Натомість менш забезпечені групи, яких, за його словами, сильніше зачіпає так звана "бусифікація", набагато численніші, але залишаються розрізненими та мають значно слабше політичне представництво. Тому спротив мобілізації, як описує його The Nation, частіше набуває не форми організованого загальнонаціонального протесту, а індивідуальних дій: чоловіки переховуються, намагаються залишити країну, стежать за пересуванням представників ТЦК через спеціалізовані Telegram-канали або вступають із ними у стихійні конфлікти. Видання наводить приклад таких Telegram-спільнот, де користувачі в режимі реального часу повідомляють про появу патрулів ТЦК у конкретних районах міст.
Окремо сформувалася ціла онлайн-екосистема навколо незаконного перетину кордону – від відеоблогів до матеріалів про маршрути через річки та ліси. Ще одна проблема, на якій зосереджується репортаж, – низька довіра до територіальних центрів комплектування. The Nation посилається на опитування, за яким про недовіру до ТЦК заявили 68% респондентів.
Низький рівень довіри до системи мобілізації фіксували й українські соціологи. Водночас автор матеріалу не ставить під сумнів саму необхідність поповнення української армії в умовах російського вторгнення. Один із героїв, Борис, уже після мобілізації визнав, що вести нинішню війну без мобілізації неможливо."Я розумію, що цю війну неможливо вести без мобілізації", – сказав він журналісту, назвавши становище України цугцвангом – ситуацією, коли будь-який доступний хід погіршує становище.
Таким чином, центральне питання репортажу The Nation полягає не стільки в тому, чи потрібна Україні мобілізація, скільки в тому, наскільки рівномірно її ризики розподілені між різними соціальними групами. Іщенко формулює це протиріччя так: українці можуть любити Україну, але водночас не довіряти власній державі. За матеріалами: The Nation