Україна дедалі активніше переводить найнебезпечніші фронтові задачі на наземні роботизовані системи – від доставки боєприпасів і евакуації поранених до участі у штурмових операціях. Це знижує ризики для військових, але одночасно наближає війну до етапу, де рішення на полі бою дедалі частіше залежать від алгоритмів, сенсорів і дистанційних операторів. Al Jazeera пише, що одним із символів цього зсуву стало відео української компанії DevDroid, на якому російські військові здаються наземному роботу з установленим кулеметом.
Видання пов'язує цей епізод із ширшою тенденцією: дистанційно керована зброя застосовується давно, але штучний інтелект уже підходить до межі, за якою системи не лише виконують команди, а й допомагають визначати цілі та пріоритети ударів. У квітні президент Володимир Зеленський заявив, що українські сили вперше за час повномасштабної війни взяли ворожу позицію виключно за допомогою безпілотних платформ – наземних систем і дронів. За його словами, за три місяці наземні роботизовані комплекси виконали на фронті понад 22 тис. місій.
Міністерство оборони України ще в лютому повідомляло, що лише за січень наземні роботизовані системи здійснили понад 7 тис. бойових і логістичних місій. За словами міністра оборони Михайла Федорова, роботи вже регулярно заходять у зони підвищеного ризику: доставляють боєприпаси, підтримують логістику та евакуюють поранених там, де присутність людей створює додаткову загрозу. Масштабування цієї технології стає окремим напрямом оборонної промисловості.
Defense News повідомляє, що Україна планує законтрактувати 25 тис. наземних безпілотних машин у першій половині 2026 року – більш ніж удвічі більше, ніж за весь 2025 рік. Ціль, яку озвучував Федоров, – перевести 100% фронтової логістики на роботизовані системи. Для України це має не лише військове, а й економічне значення.
Попит фронту формує внутрішній ринок для виробників платформ, бойових модулів, систем зв'язку, сенсорів, програмного забезпечення, акумуляторів і засобів захисту від радіоелектронної боротьби. Українські компанії на кшталт DevDroid уже позиціонують свої рішення як бойові роботизовані комплекси, що мають знижувати ризики для особового складу та виконувати завдання на передовій. Головна зміна для майбутньої війни полягає в тому, що роботизовані системи поступово перестають бути допоміжним інструментом і стають частиною тактики.
Якщо раніше наземні роботи переважно використовувалися для розмінування, розвідки або логістики, то тепер вони інтегруються з FPV-дронами, ударними платформами та розвідувальними системами у повноцінні операції без прямої участі піхоти в найнебезпечнішій фазі. Водночас цей перехід відкриває складні правові й етичні питання. Поки що в українських наземних системах ключове рішення зазвичай залишається за оператором, а самі платформи обмежені рельєфом, зв'язком і стійкістю до перешкод.
Але що більше в такі комплекси інтегрують штучний інтелект для розпізнавання об'єктів, навігації й пріоритизації цілей, то гострішим стає питання людського контролю над застосуванням сили. Для інших армій український досвід стає практичним полігоном, де перевіряються не демонстраційні прототипи, а системи, що щодня працюють під вогнем, у мінних полях і в умовах радіоелектронної боротьби. Саме тому наслідки виходять далеко за межі російсько-української війни: майбутні конфлікти, ймовірно, будуть швидшими, дешевшими у вході для технологічних гравців і небезпечнішими для армій, які не встигнуть адаптувати логістику, зв'язок та управління до роботизованого поля бою.
За матеріалами: Al Jazeera, Міністерство оборони України, Defense News, DevDroid