З появою штучного інтелекту стало значно простіше знаходити необхідну інформацію чи написати текст. Йому доручають робочі завдання, просять скласти особисті повідомлення, радяться щодо стосунків, переказують переживання і запитують: чи правильно я вчинив? Для когось чатбот стає помічником, для когось – співрозмовником, а іноді й майже психологом.
З одного боку, не потрібно чекати, поки друг звільниться, боятися осуду чи довго добирати слова. ШІ доступний у будь-який момент, готовий вислухати довгий опис проблеми й за кілька секунд видати структуровану відповідь. Але з іншого боку, а що відбувається з нами, коли дедалі більше речей, які раніше вимагали власних роздумів, сумнівів, рішень або розмови з іншою людиною, ми передаємо алгоритму? Про те, де проходить межа між зручним інструментом і своєрідною «милицею», чому люди можуть емоційно прив’язуватися до чатботів та чи здатен ШІ замінити психолога, ми поговорили з психологинею Оленою Лахно.
Що ми втрачаємо, коли ШІ починає думати замість нас
Саме по собі передавання частини роботи технологіям зовсім не нове явище. Калькулятор звільнив нас від необхідності постійно рахувати в голові, навігатор – запам’ятовувати маршрути, пральна машина – витрачати години на ручне прання. Зі штучним інтелектом відбувається приблизно те саме, але цього разу технологія претендує не лише на фізичну чи механічну роботу, а й на частину інтелектуальної.
ШІ може сформулювати за нас думку, придумати аргументи, скласти відповідь співрозмовнику, запропонувати рішення. Сама втрата певних навичок через технологічний прогрес не обов’язково є проблемою. Важливіше розуміти, які саме навички ми готові віддати.
«Будь-який інструмент, технології, прогрес так чи інакше зменшують певні наші навички. Я думаю, межа проходить у тому, які навички ми насправді готові віддати, щоб полегшити собі життя. Наприклад, якщо я не друкую тексти самостійно, а надиктовую їх аудіо, то можу втрачати навичку швидкого набору. Але чи готова я її віддати, щоб звільнити собі більше часу на продумування ідей? Це вже усвідомлений вибір. А такі речі, як креативність і творчість, навпаки, можна розвивати у взаємодії з ШІ. Якщо людина має здорове критичне мислення, таке спілкування може працювати як мозковий штурм і пробуджувати нові ідеї», – пояснює психологиня.
Проблема починається тоді, коли без зовнішньої підказки нам стає складно діяти. Наприклад, людина вже не просто просить чатбот скоротити готовий текст, а не може почати його без підказки. Не редагує власне повідомлення, а щоразу просить написати його з нуля. Перед зустріччю запитує, що сказати. Після розмови – чи правильно вона поводилася. Перед рішенням, який саме варіант обрати. Тут ШІ поступово може перетворитися з інструмента на постійну зовнішню опору.
Водночас психологи звертають увагу на те, що самі нові технології не обов’язково створюють невпевненість, подекуди вони просто займають місце, яке раніше займала інша людина.
«Якщо людина постійно використовує ШІ для ухвалення рішень, варто поставити запитання: чому вона це робить? Можливо, це людина, якій і до цього було важко сформулювати та відстоювати власну думку, яка невпевнена в собі, має знижену самооцінку, залежить або співзалежить від когось. Тоді вона шукатиме собі певну “милицю”. І цією милицею може стати ШІ, так само як нею можуть бути інші люди», – говорить психологиня.
Окреме питання, а навіщо ми взагалі так часто шукаємо підтвердження у ШІ. Запитання накшталт «Я правильно зробив?», «Що мені тепер робити?», «Вони справді погано до мене ставляться?» можуть виглядати як звичайна розмова з чатботом. Але важливо, чого саме людина чекає від відповіді: іншого погляду на ситуацію чи фактично дозволу думати й діяти певним чином.
Водночас сам процес описування ситуації іноді може бути корисним. Щоб сформулювати запит, людині доводиться зібрати докупи факти, описати свої емоції, послідовність подій та побачити ситуацію під іншим кутом.
«Якщо людина постійно питає у ШІ про всі свої дії та рішення, то довіра до власних суджень у неї, ймовірно, вже знижена. Це говорить про певну невпевненість у собі, своїх рішеннях і виборах. Але якщо є критичне мислення і людина шукає не готового рішення, а допомоги чи підтримки, сам опис ситуації може допомогти їй побачити повнішу картину. Людина ж, яка достатньо впевнена у власних рішеннях, не буде постійно шукати підтвердження своїх дій у ШІ», – зазначає психологиня.
Співрозмовник, який ніколи не скаже: «Я не хочу про це говорити»
Є ще одна причина, чому взаємодія з ШІ виходить далеко за межі звичайного пошуку інформації. З чатботом можна говорити про речі, які буває страшно або соромно розповісти іншій людині.
Він не розсміється, не образиться, не розповість вашу історію спільним знайомим і не скаже, що втомився слухати. Ба більше, користувач може фактично налаштувати стиль спілкування: попросити відповідати м’якше (хоча базово ШІ й так занадто компліментарний), не критикувати, підтримувати, ставити запитання чи пояснювати все максимально делікатно. Це створює незвичний досвід співрозмовника, який майже повністю підлаштовується під тебе.
«Дуже багато людей можуть довірити ШІ особисту інформацію, яку не можуть довірити іншим. Може бути страх, що людина комусь це розповість, що тебе не зрозуміють або відштовхнуть. Якісь речі можуть викликати багато сорому. А ШІ в цьому сенсі дає таке безумовне прийняття, тому що він усе витримає», – пояснює спеціалістка.
У реальній розмові двоє людей постійно стикаються з межами одне одного. Друг може не погодитися. Партнер може образитися. Співрозмовник неправильно зрозуміє. Колезі може бракуватиме сил на нашу проблему. Нам доводиться пояснювати, слухати відповідь, поступатися, сперечатися, шукати компроміс, помічати реакцію іншої людини і часом витримувати її незадоволення чи гнів. Чатботу нічого з цього від нас не потрібно.
Тому, питання навіть не стільки в тому, що ШІ створює завищені очікування від інших людей. Тривале спілкування лише з максимально адаптивним співрозмовником може просто не тренувати ті навички, які необхідні для справжніх стосунків.
«Я б сказала, що це формує не стільки нереалістичні очікування, скільки нереалістичні навички спілкування. Це симуляція спілкування, яка суттєво відрізняється від реальної взаємодії, тому що ШІ підлаштовується під нас. Коли ми спілкуємося з іншою людиною, ми теж повинні підлаштовуватися під співрозмовника. Це взаємообмін. А у випадку зі ШІ ця історія значною мірою одностороння», – говорить психологиня.
Є й інший сценарій. Після конфлікту з близькою людиною можна не повертатися до складної розмови, а відкрити чат. Коли самотньо вчергове написати боту. Коли тривожно – попросити його заспокоїти. На короткий час це справді може полегшити стан.
«Водночас ШІ може стати ще одним способом емоційного уникнення. Наприклад, хтось переїдає, хтось сідає дивитися серіали, хтось шукає підтримки в їжі. Але щоб прожити емоцію і заспокоїтися, нам часто потрібна інша жива людина, яка може взяти за руку, обійняти, побути поруч. Їжа може заспокоїти на короткий час, але вона не вирішує проблему. Так само і спілкування з ChatGPT: воно може трохи підтримати, навіть знизити певну тривогу, але не вирішує самої емоційної проблеми», – пояснює Лахно.
Чому ШІ не може замінити психолога
Окрема історія – використання чатботів як своєрідного психолога. Люди описують їм свої страхи, дитячий травматичний досвід, стосунки з батьками та партнерами, просять знайти причину певної поведінки або пояснити психологічні симптоми.
ШІ справді може пояснити термін, запропонувати запитання для саморефлексії, структурувати хаотичні думки. Проте є межа між отриманням психологічної інформації та психотерапією. Психотерапія відбувається не лише завдяки тому, що психолог щось знає і розповідає клієнту. Частина проблем людини проявляється безпосередньо у стосунках із терапевтом й саме там вона отримує можливість спробувати поводитися інакше.
«Якщо ми говоримо про психотерапію, то це те, що проявляється в контакті і змінюється в контакті. Наприклад, людина приходить і каже: “Я не можу відмовляти іншим”. А потім на якійсь зустрічі психолог пропонує перенести час, і клієнт у моменті відповідає: “Ні, я не можу, мені зручніше ось так”. Психолог може звернути на це увагу: “Дивись, як ти насправді вмієш»”. І людина бачить реакцію іншого: її відмова не зруйнувала контакт, вони просто домовилися про інший комфортний час. Оце і є частиною терапії», – пояснює Лахно.
Алгоритм може розповісти людині, що вона має право встановлювати особисті межі. Може навіть запропонувати десять способів сказати «ні». Але це не те саме, що сказати «ні» живій людині, побачити її реакцію, пережити власну тривогу і переконатися, що стосунки після цього можуть продовжуватися.
«ШІ може щось пояснювати, давати інформацію, яку клієнт в іншому випадку міг би знайти в книжках. І добре, якщо ця інформація якісна. Але це не матиме того терапевтичного ефекту, який виникає в живому контакті, тому що для терапії важливо, щоб певні речі відбувалися безпосередньо в моменті між двома людьми», – додає Олена Лахно.
Окремий ризик виникає, коли людині складно критично оцінювати отриману інформацію. ШІ може дати помилкову відповідь або погодитися з хибним переконанням користувача. І якщо одна людина засумнівається, перевірить інформацію чи просто відкине таку відповідь, то інша може сприйняти її як підтвердження власних думок.
Як зрозуміти, що ШІ з помічника перетворюється на необхідність
Порахувати «безпечну» кількість запитів на день навряд чи можливо. Одна людина може десятки разів використовувати ШІ в роботі й без проблем обходитися без нього в інших сферах. Інша ж може звертатися лише кілька разів, але не наважуватися без чатбота написати повідомлення близькій людині або ухвалити особисте рішення.
«Я думаю, тут варто звернути увагу на власний стан. Якщо ви відчуваєте тривогу або впадаєте у ступор, не можете почати роботу, сформулювати власну думку або навіть написати комусь повідомлення без Chat GPT, то це вже фактори, які можуть свідчити про певну залежність», – говорить Лахно.
Відмовлятися від технології через це психологиня не пропонує. Іноді написати текст самостійно, а іноді попросити ШІ допомогти його відредагувати. Самостійно подумати над проблемою, а потім використати чат як додатковий «мозковий штурм». Не боятися економити час на рутинних речах, але помічати момент, коли без алгоритму вже складно сформулювати власну думку.
«Людина сама повинна вирішувати, які функції вона хоче делегувати, а які залишити собі. Головне, щоб це відбувалося усвідомлено. Щоб не втрачати навички, можна міксувати. Але найголовніше розуміти, що він може помилятися і робить це доволі часто, тому це не остання інстанція. Навіть якщо ШІ дає вам пораду, відповідальність і наслідки рішення все одно залишаються на вас. Саме ви будете ці наслідки проживати. Тому відповідь варто ще раз переглянути, обдумати і вже після цього приймати рішення самостійно», – підсумовує психологиня.
Джерело: 061.ua