17 вересня в Україні відзначають своє свято працівники ДСНС. З нагоди свята кореспонденти 061 зустрілись з бійцями без зброї, які з перших днів повномасштабної війни працюють в прифронтових населених пунктах.
Про що розповідають рятувальники і як змінилась їхня служба за час війни – далі в нашому матеріалі.
Відкопати людину з-під завалів зруйнованої хати
Начальник караулу пожежної частини м. Гуляйполя Олег Новохатько дуже соромиться розповідати про себе. Кілька разів за час спілкування говорить про те, що все робить разом з хлопцями із свого караулу.
Він народився в Гуляйполі, там працював пожежним і там зустрів повномасштабну війну. Згадує, що 24 лютого 2022 року мав якраз заступати на зміну. Про те, що Росія напала на Україну побачив спочатку в новинах.
"Це було цілком очікувано. Ніхто з наших хлопців не злякався. Ми всі продовжили виконувати свою роботу", – розповідає.
Щоправда з рідного міста довелось виїхати, адже жити там неможливо.
"Переїхали до Запоріжжя, тут винаймаємо житло і їздимо в рідне місто на роботу. Майже у всіх співробітників пошкоджено чи зруйновано житло. У мене дах пошкоджено в будинку, ні вікон, ні дверей немає. Крім того, в місті води немає з березня, світла також, газ трошки пізніше зник. Все побито. Шкода дуже, все рідне там. Люди залишаються, в основному літні. Їм нікуди їхати. Я можу їх зрозуміти", – говорить.
Хлопці працюють за графіком 5 на 15 днів. Тобто 5 днів працюють у Гуляйполі, потім повертаються до Запоріжжя і туди їде інший караул.
Питаємо про найважчі 5 діб.
"От наприкінці серпня. Було 11 пожеж. Люди виїхали з осель, трава там вище людського росту. Внаслідок артобстрілу все загоряється, з трави перекидається на будинки. Було таке що на одній вулиці одночасно горіло 5 домоволодінь. Найгірше, що ми виїжджаємо аби загасити пожежу і врятувати людям майно, а ворог продовжує гатити. Повертаємося назад. Дуже страшно. Лише дураку не страшно. Бувало і таке, що хата горить, а ми в ній ховаємось від обстрілів", – згадує боєць.
Він каже, що за час повномасштабної війни бачили наслідки і від касетних обстрілів, і від ракетних, і від КАБів. Додає, що вся зброя страшна, бо вся вона несе смерть.
Олег згадує, як ворожий снаряд влучив житловий будинок, на розбирання завалів виїхав його караул. Була інформація, що під завалами є людина.
"Наш караул (не я сам, а весь наш караул) відкопали людину під завалами. Місцевий житель був завалений будівельними матеріалами. Його спочатку намагались витягти місцеві, але стався повторний удар, швидка допомога не могла туди виїхати. Ми приїхали. Відвезли чоловіка в лікарню. Він майже без свідомості був. Я потім дізнаватися, що в нього була переламана рука, розірвана від вибуху барабанна перетинка, травма внутрішніх органів. Хлопці потім його фото показували, знайшли в соцмережах, він з апаратом Елізарова. Живий, дякувати Богові", – розповідає Олег.
За його словами, розбирати завали зруйнованих будинків важко фізично і морально, але рятувальники справляються.
Аби трошки відійти від важкої теми питаємо, а хто ж готує для хлопців, коли вони 5 днів живуть в місті під обстрілами.
"О, ось про кого треба писати. У нас є кухар Андрій Передерій. Він в нашій команді. Ми подарували йому футболку з написом "Найкращий повар Гуляйполя". Ще до війни в нього було кафе, ним займалась дружина його, а він допомагав. Тепер кафе немає. Він рятувальник і кухар. Бульйони дуже смачно варить, перець фарширований…", – з посмішкою говорить Олег та показує фото того самого кухаря.
Окрім гасіння пожеж, розбирання завалів, рятувальники привозять воду, гуманітарну допомогу, корм для тварин.
Говорять, що люди стали трошки вдячніші.
"А чи є плани на майбутнє?", – питаємо.
"Вижити. Не хочу нічого думати, інакше можна загнати себе думками", – говорить.
Неймовірні емоції, коли рятуєш людину
Його колега – сержант служби цивільного захисту Володимир Бабаченко працює пожежним-рятувальником в Степногірську.
Містечко розташоване безпосередньо на лінії зіткнення та постійно перебуває під ворожими обстрілами.
"Так вийшло, що я заступив на зміну якраз в той день, коли почалась велика війна. Вона внесла свої корективи в нашу роботу. Ми працюємо к Степногірську і постійно виїжджаємо на ліквідацію наслідків обстрілів. Важко було з перших днів війни. А зараз вже звикли. Кожен виїзд не легкий", – говорить рятувальник.
З перших днів він разом з колегами брав участь в евакуації людей "дорогою життя".
"Обстріли були постійні. Ситуація важка була. Люди були налякані, а коли вже переїжджали на підконтрольну Україні територію, то дякували і сльози були. Ми виконували свою роботу хоча і важко було.
Було таке, що обстріли починались і ми падали на землю, бо ховатись нікуди було", – згадує чоловік.
Рятувальник зізнається, коли вдається врятувати людину чи чиєсь помешкання, то відчуваєш гарні емоції.
Один з таких випадків стався 27 червня цього року близько 14-ї години. Ворог вдарив по селищу «Градами», виникла пожежа та зазнав руйнування двоповерховий багатоквартирний будинок. На місці події рятувальники провели розвідку, опитали очевидців і встановили, що в одній з квартир знаходиться людина похилого віку.
Володимир зайшов в будинок та знайшов на другому поверсі непритомну жінку. Поки працівники швидкої медичної допомоги їхали на місце, він надав потерпілій першу медичну допомогу, що в подальшому врятувало їй життя.
Щодо планів на майбутнє, то рятувальник говорить, що поки селище кожен день обстрілюють, їх будувати важко.
"Хочу жити в своєму містечку, служити в своєму підрозділі. Загарбники намагаються у нас забрати землю, будинки, але вони не можуть зрозуміти, що неможливо у нас забрати любов до рідної землі", – каже герой.
Джерело: 061.ua