Вони отримали важкі поранення та пройшли складний шлях відновлення і сьогодні на власному прикладі показують, що не можна втрачати віру. Хоч би як важко не було. Говорять: якщо хочеш досягти результатів – дій, вивозь “на характері”, але головне – рухайся.
Це історії військових, які захищаючи країну, втратили кінцівки, але не втратили жагу до життя і бажання розвиватися.
24-річний Олександр Кушніренко в минулому – боєць 93 бригади “Холодний Яр”. В лавах ЗСУ – з 2019 року.
“У вересні 2022 року, прямо на свій день народження я отримав поранення. Це було пряме влучання з танку. Мені одразу відірвало ліву ногу, розірвало праву і майже відірвало праву руку”, – розповідає він.
Його лікарем-хірургом стала Олександра Мостепан. Вона прийняла його, як кажуть, “на ланці евакуації”, зробила понад вісім операцій, допомогла зберегти ногу та повністю відновити праву руку. Сьогодні Олександр має протезовану кінцівку та працює протезистом в U+ System – сучасному Центрі протезування, реабілітації та комплексної підтримки військових і цивільних, постраждалих від війни.
“100% Олександр не думав бути протезистом. У нього не було університетського життя, бо він у війську з 18 років, ще до повномасштабного вторгнення. Він був кадровим військовим”, – говорить Мостепан.
Так вийшло, що саме вона запропонувала хлопцю кардинально змінити життя.
“З вересня 2022 року я його лікар. З того часу, всі етапи відновлення – це і протезування, і реабілітація, ми проходили разом. Кожен день ми спілкувались. Власне клініку U+ System ми створили на прикладі Саші. Ми зрозуміли, що після отримання травматичної ампутації у хлопців плюс-мінус однаковий шлях. А Саша – він з характером, сильний. Коли він до мене потрапив, у мене було одночасно 23 пацієнта у відділенні. Сашко був наймолодшим і мав найбільшу жагу до життя, він качав прес, ліву руку качав, робив вправи. Він постійно робив щось, щоб покращити своє відновлення. Ми хотіли, щоб він був амбасадором клініки, але ми запропонували йому бути протезистом”, – розповідає Олександра Мостепан.
Хлопець додає, що якось одразу знайшов спільну мову з лікаркою і коли йому надійшла пропозиція піти на курси протезиста та протезної реабілітації, то не вагався.
“Я спортивна людина. До поранення займався рукопашними боями, зараз хожу в зал. На жаль, бігати мені не можна. Спортивні протези дають той функціонал, який не можуть дати інші. Це дуже важливо, бо якщо нічого не робити, це я говорю в контексті ампутації, то можна закритися в собі і залишитися на місці. Але ж на місці стояти не цікаво”, – додає хлопець.
Сьогодні він встановлює протези і робить куксоприймачі – основний “конструктор” протезу. Пацієнти добре на нього реагують, бо він, як ніхто інший, розуміє їхні потреби та відчуття.
З Олександром і Олександрою ми познайомились у Запоріжжі, коли команда реабілітаційного центру приїхала для проведення спортивного протезування. Сучасні спортивні протези отримали цього разу 15 військовослужбовців, які втратили кінцівки внаслідок бойових дій. Фахівці Центру встановили та індивідуально налаштували протези, а також надали консультації щодо подальшої фізичної активності.
“Наша допомога не дублює те, що робить держава. Ми закриваємо ті потреби, які за якихось причин не були закриті за рахунок держави. В регіонах не всі хлопці знають, що є протези різні і що вони безкоштовні. Ми допомагаємо нашим захисникам та ветеранам отримати спортивні протези. По суті, всі протези – це девайси, які можуть мати звичайний функціонал або ж щось додаткове. Якщо ми говоримо про первинне протезування, то це маємо розуміти, що це базове, а от якщо хочеться мати більше, то треба більший функціонал. Спортивні протези більш адаптивні, більш м'які, зручні”, – пояснює Мостепан.
Захід проводили вже в співпраці з благодійним фондом “Запорізьке серце” та баскетбольним клубом “Запоріжжя”. Як зазначив голова благодійного фонду Антон Орлов, головна мета – повернути ветеранів до нормального життя, адаптувались до спорту.
Це вже другий такий захід зі спортивного протезування у Запоріжжі. Перший – відбувся в березні на острові Хортиця.
Загалом за два роки існування Центру встановлено більше тисячі таких протезів. Їх виробляє данська фірма. Такі протези витримують більші навантаження, мають пружність, їх можна самостійно замінювати під різні потреби – для спорту і для буденного користування.
Одним з 15 військових, які взяли участь у заході був Павло Пелих. Це кулеметник штурмового батальйону бригади «Лють» полку «Луганськ-1». Йому 44 роки. На Донеччині під час виконання одного з бойових завдань він зазнав важкого поранення – втратив обидві ноги. Так вийшло, що йому самому довелось накладати турнікет і робити тампонаду. Три доби він повз до наших позицій. Побратими впізнали його, викликали машину та евакуювали пораненого. Ще не так давно, він мріяв про те, аби стати на свої нові ноги та навчитись ходити, а зараз – мріє про спорт та хоче повернутись до свого підрозділу.
“Можливо, я зможу займатися спортом, можливо, буду на пробіжку виходити. У мене немає планів бігти Бостонський марафон , хоча… хто його знає (посміхається), кожен день дає щось нове. Я не думав, що зможу пішки ходити з лікарні додому, а зараз можу – 2,5 години з відпочинком це займає. Хочеться на Хортицю поїхати і не просто з машини подивитися, а пройти, рухатися хочеться. Ну і хочеться до підрозділу повернутись, щоб хоча б трішки допомагати хлопцям”, – говорить Павло.
Одним з перших свою нову стопу приміряв боєць на ім’я Віталій. Разом з протезистом Олександром вони ходили по спортивному майданчику, постійно щось підкручуючи в стопі.
“Ну як?”, – питаю.
“Та вже хочеться бігати. З нею значно м'якше, класно пружинить. Стара… як дерев'яна, а ця, як пружина”, – говорить.
Віталій так само отримав травму на Донеччині під час штурмових дій. Це було в листопаді 2022 року. Говорить, що відновлювався доволі проблематично через складність поранення.
Про можливість отримати спортивний протез дізнався випадково від волонтерів.
“Привіз доньку на спортивні змагання і в розмові дізнався, що можна отримати додаткову спортину стопу. В п’ятницю заповнив анкету і от сьогодні вівторок і я вже стою на ній”, – каже.
На сусідньому кріслі помічаємо ще одного бійця. Підходимо знайомитись. Після контузії він погано чує на ліве вухо, просить перейти на іншу сторону. Чоловік розповідає, що 7 квітня 2022 року на Запорізькому напрямку був тяжко поранений. Ліву ногу втратив одразу, за праву – медики боролись 8 місяців. На жаль, травма, взяла своє…
“Нам говорили, що відновлення буде 1,5 роки тривати. Тоді думала, що це дуже довго, але потім зрозуміла, що лікування і реабілітація це важко. Ми багато чого пройшли та пережили за цей час. Мій чоловік молодець. За два дні до нового року – в грудні 2023 року, він почав сам ходити, тобто, як і казали, 1,5 роки”, – розповідає дружина бійця на ім’я Тетяна.
ЇЇ чоловік – морський піхотинець, активно бере участь у спортивних змаганнях, які організовує ГО “Разом UA”.
“До війни я не займався спортом так, щоб у змаганнях брати участь. Зараз їздимо”, – каже чоловік.
Олександр деякий час вимірював протез сантиметром, рахував щось та підкручував.
“Мені ці стопи дуже комфортні. Я бачу, що протезист розуміє мене, бо сам має протез. Я йому довіряю”, – сказав боєць, приміряючи нові “стопи”.
Тренування для хлопців провів досвідчений спортсмен, капітан БК “Запоріжжя” Антон Буц. Він зізнався, що це його перший досвід і тренування буде незвичайним.
“Будемо робити різні вправи і дивитись, наскільки зручний протез для того чи іншого чоловіка. Мені самому надзвичайно цікаво, як це буде відбуватись і що зможуть робити хлопці завдяки спортивним протезам”, – додав спортсмен.
Джерело: 061.ua
