«Мій тато на війні, він кіборг із залізною ногою!». Так про тата говорить друзям молодший син командира відділення у піхотному підрозділі 128 окремої гірсько-штурмової бригади на ім'я Дмитро.
Історію бійця опублікувала бригада на сторінках у сомережах.
До 2017 року Дмитро служив у ЗСУ на контракті. Після звільнення – влаштувався в німецькій фірмі водієм фури.
“За кермом багатотонної вантажівки Дмитро об’їздив усю Європу, заїжджав навіть у Африку. Гарно заробляв, але як тільки почалася повномасштабна війна, залишив високооплачувану роботу й повернувся в ЗСУ. Спочатку в свою попередню частину, яка виконувала завдання переважно в тилу, а потім перевівся в бойову бригаду – 128 ОГШБр”, – пише бригада.
Дмитро каже, що перевівся в бригаду восени 2022 року під час звільнення Херсонщини. Далі їх підрозділ перекинули на Бахмутський напрямок, у Соледар.
“Ми вели ближні бої, перестрілювалися через вулицю, ворог наближався на 40 метрів і ближче. Спочатку це були «вагнери» з числа зеків, потім у місто заїхала велика колона регулярних військ росармії і тактика бою помінялася”, – розповідає боєць.
В останні дні грудня 2022 року Дмитро виводив своє відділення з бойових позицій на заміну й отримав важке поранення.
“Я йшов заключним. Росіяни обстріляли нас із АГС (автоматичний гранатомет) і один із вогів (осколкова граната) вибухнув за кілька сантиметрів від моєї правої ноги. Мене оглушило, з’явився сильний біль, я крикнув хлопцям, що 300, і накинув турнікет. Ще не розумів, що сталося, тому піднявся й намагався йти. Але зразу впав. Знову піднявся і знову впав. Тільки тоді побачив, що правої ноги вище ступні немає, вона теліпалася на шкірці. Хлопці поклали мене в спальний мішок і понесли на точку евакуації. А звідти бронетранспортером евакуювали до медиків”, – говорить.
Кілька місяців Дмитро лікувався в різних госпіталях, переніс чотири операції. Ступню з частиною гомілки довелося ампутувати, але через 2,5 місяці боєць став на протез, хоча лікарі попереджували, що рана ще не зажила як слід.
Дмитро додає, що для когось втрата ноги може стати справжньою трагедією, але він з самого початку налаштував себе, що повернеться до повноцінного життя. Отримавши інвалідність, боєць міг звільнитися із ЗСУ чи хоча би перейти на службу в якусь тилову частину. Але несподівано для багатьох написав рапорт і повернувся в свій бойовий підрозділ.
Люди, котрі не знають про поранення Дмитра, навіть не помічають, що він на протезі. Боєць вільно водить машину і часто сідає на місце водія-механіка бойової гусеничної техніки – підвозить своїм товаришам на бойові позиції боєкомплект чи провізію.
“У багатьох бійців патріотизм і мотивація вже закінчилися, але з початку війни стільки наших побратимів загинуло, що ми не можемо залишити все просто так, треба воювати. Особисто я воюю за своїх товаришів – загиблих і живих. І за свою сім’ю – не хочу, щоб ворог дійшов до мене додому”, – каже він.
Джерело: 061.ua
