Мистецьке життя Запоріжжя не починається з нуля й не обмежується сучасними артпросторами, які ми знаємо сьогодні. Його формували художники, галереї, фестивалі та неформальні мистецькі осередки протягом десятиліть.
Про те, хто стояв біля витоків сучасного мистецького Запоріжжя, як змінювалося артсередовище та чим воно відрізняється від інших українських міст, розповіла кураторка й артлекторка Льона Радченко під час зустрічі в межах серії заходів «Що таке бути молоддю».
Митці, яких варто знати
Серед запорізьких митців, про яких варто знати, Льона Радченко називає Антона та Володимира Гулічів – батька й сина.
Антон Гуліч працював у жанрах індустріального і сільського пейзажу, портрета й натюрморту. Його картини зберігаються в Запорізькому художньому музеї та приватних колекціях в Україні й за кордоном.
Син Володимир – сучасник, продовжив батьківську справу і зробив внесок у розвиток сучасного мистецтва в Запоріжжі та Україні загалом як художник, куратор і артдиректор.
Однією з відомих робіт Володимира Гуліча був мурал «Жовтий "Шевроле" Марлен Дітріх». Він з'явився біля вже неіснуючого кафе «Залізний Фелікс» – мистецького простору з перформансами, імпровізованою сценою та інсталяціями.
Для молоді того часу це було місце, де можна було побачити інше Запоріжжя – не лише промислове, а експериментальне й мистецьке.
Згодом приміщення викупили, а мурал замалювали.
«Вони знищили найкращий концептуальний, сюрреалістичний і стильний мурал. Відновити його зараз було б чудовою ініціативою», – зазначає Льона Радченко.
Ще одна відома робота митця – скульптура «Космічні собаки» у парку на Алеї закоханих неподалік районного РАЦСу. У 2019 році комунальники перефарбували її, через що оригінальний задум було втрачено.
Сьогодні Володимир Гуліч живе у Швеції, а його майстерня в одній із веж міста стала простором для артрезиденцій та творчих проєктів.
Запорізький Burning Man: резиденція «Бірючий»
Ще одне ім'я, яке радить запам'ятати Льона Радченко – це Геннадій Козуб: артменеджер, видавець, колекціонер, галерист, митець.
У 2006 році разом із Володимиром Гулічем він заснував міжнародний симпозіум сучасного мистецтва «Бірючий» на однойменному острові в Азовському морі.
За атмосферою ця резиденція нагадувала відомий американський фестиваль незалежного мистецтва.
«Що там відбувалося: пісок, море, інсталяції. То вони туди унітази притягнуть – розмалюють, роблять якісь там скульптури. То, значить, іще щось. Це неймовірно. Бо там були інсталяції прямо у воді, зроблені з панцирних ліжок. Це реальне сучасне, концептуальне мистецтво. Майже всі сучасні художники обожнюють та пам'ятають це місце».
«Ба більше, потім Геннадій зробив там повноцінну галерею. І це вже був справжній виставковий простір. І всі мріяли туди потрапити, бо це було незабутньо. А коли цю всю історію у нас окупували: все, що вони там будували – просто у них відібрали, але вони не склали руки. Тепер цей артсимпозіум існує поза межами України. Вони продовжують виставки за кордоном і роблять свою справу активно».
У самому ж Запоріжжі діє галерея Zaporizhzhia Biruchiy Art Centre, яка є майданчиком міського Центру сучасного мистецтва.
«Галерея в під'їзді та лендарт: спадщина Юрія Баранніка
«Цю людину треба знати як "Отче наш". Стільки, скільки він зробив для Запоріжжя, не зробив ніхто», – каже Радченко про Юрія Баранніка.
Митець заснував у Запоріжжі власну галерею. Свого часу вона мала назву «Леніна», оскільки розташовувалася в порту і виходила тоді ще на пам’ятник Леніну.
Ще до початку повномасштабного вторгнення місто планувало відновити приміщення галереї та створити там галерею пам’яті Юрія Баранніка, який раптово помер. Однак реалізувати задум не вдалося через проблеми з приміщенням: частина під’їзду, яку раніше використовували для галереї, нині є спільним простором мешканців будинку.
У галереї Бараннік показував сучасне концептуальне мистецтво, якого, за словами Радченко, на той час не було в інших місцях міста: «Відкривалися двері під’їзду, а там стояв великий рояль. І вже звідси починалася історія цієї галереї. Юрій привозив сучасне концептуальне мистецтво, якого не було ніде в місті. Запоріжжя завдяки саме цій галереї було дуже сучасним на мапі України. Він робив це за власний кошт».
Ще одним проєктом Баранніка стали фестивалі лендарту*, які він започаткував у Запоріжжі у 2008 році. (*Примітка: лендарт – це напрям у мистецтві, де у якості матеріалів використовують природні обʼєкти). Вони збирали художників з різних міст України та з-за кордону. Щороку фестиваль проходив на новій локації, зокрема, на Хортиці, Вирві, в урочищі Старого Дніпра, Великому Лузі. Для реалізації проєктів Бараннік залучав меценатів і самостійно шукав фінансування.
«Юри не стало і немає кому просувати цю тему, бо нею треба горіти. Він був дуже харизматичною людиною, яка притягувала і генерувала ідеї».
Серед інших митців, яких згадала Радченко, – Наталія Коробова та Олександр Шкаліков.
Олександр Шкаліков – альпініст, мураліст, археолог, власник керамічної майстерні Pottery Island та військовослужбовець. Він створив відомий запоріжцям мурал «Дівчина з пташкою» на вулиці Вернадського.
Також митець відкрив простір кераміки та скульптури на вулиці Скельній в урочищі Сагайдачного. «Там чудовий сад із різними артінсталяціями, у нього двоповерховий будинок-музей. Він дуже класно пояснює, можете записатися на майстер-клас із кераміки, а отримаєте купу оповідань, екскурсій – і цілий новий світ».
Що відбувається із мистецтвом у Запоріжжі зараз
Попри близькість фронту, мистецьке життя Запоріжжя, на думку Льони Радченко, продовжує розвиватися. Лише торік у місті відкрилися два нові центри сучасного мистецтва. На виставки приїжджають люди з інших міст і запитують, що можна подивитися у Запоріжжі.
«А тут лише паралельно шість виставок буде проходити. Треба відкрити портал Запоріжжя-сіті і все побачити».
Окремою особливістю мистецького життя міста Радченко називає залученість міської влади до розвитку цієї сфери.
«У нас мріють митці з усієї країни виставлятися в запорізьких артцентрах. Вони знають наскільки це круто вже поставлено, наскільки це репрезентує їх на широкий загал. І сюди якраз ще є можливість подаватися».
Водночас однією з провідних тем для запорізького мистецтва залишається локальна та українська ідентичність: що робить людину українцем і запоріжцем, чому важливий локальний контекст та як він формує людину – і навпаки.
Чим запорізьке мистецтво відрізняється від інших міст
На думку Льони Радченко, одна з головних особливостей Запоріжжя – його публіка.
Навіть на складні та незвичні мистецькі концепції, аудиторія реагує відкрито: люди спілкуються з митцями, підходять до них після виставок, діляться враженнями.
«Незважаючи на різні складні концепції мистецтва – жодного разу не було неадекватної реакції. Люди дуже класно сприймають, вони завжди вдячні, відкриті, підходять до кожного митця. Обов'язково кажуть йому компліменти чи вступають у діалог».
Радченко додає, що митці, які приїжджають до Запоріжжя зі Львова чи Києва, часто дивуються такій реакції.
«Вони кажуть: "Ми забули, що такі бувають відкриття"…Вони виїжджають з Запоріжжя в абсолютному космосі».
Ще одна особливість – команда, яка працює на місці та може забезпечувати складну підготовку виставок.
«У нас професійний штат і багато людей можуть виділити на підготовку експозицій. У нас була дуже складна виставка, ми вбивали тисячу цвяхів у стіну і на них вішали фотографії і це все робили силами артцентру. Це злагоджена і дуже складна робота».
Джерело: 061.ua