Кризові психологи – це не про героїв серіалів. Сьогодні це реальні фахівці, які працюють на місцях ворожих атак, надають постраждалим підтримку, допомагають заземлитися, коли панічні думки беруть в полон голову.
Про роботу у Запоріжжі та у прифронтових громадах, які знаходяться лише в кількох кілометрах від лінії бойового зіткнення, журналістам 061 розповіла психологиня гуманітарної місії “Проліска” Тетяна Шурубура.
До команди “Проліски” вона доєдналась у 2022 році, до того – працювала також психологом, але займалась влаштуванням дітей-сиріт до прийомних сімей та будинків сімейного типу. Говорить, що і перший, і другий досвід пов’язаний з болем, але трагічні історії та причини трагедій – геть різні.
За час війни вона помітила, що ставлення людей до психологів почало змінюватись, хоча і відбувається дуже повільно.
“Психолог – це не лікар і це не про страшні діагнози, це про піклування про себе. Раніше нас не навчали тому, що ти важлива і маєш про себе думати. Зараз – вчать і навіть розказують, як себе заспокоїти, коли ти переживаєш стрес. Нехай навіть це і стрес перед іспитом. Не кожен знає, що іноді для того, аби заспокоїтись, достатньо просто правильно подихати”, – говорить Тетяна.
З фахівчинею ми зустрічаємося в транзитному центрі, який працює у Запоріжжі з осені минулого року. Тут облаштували спеціальну кімнату для дітей, які разом зі своїми рідними змушені залишити домівку та виїхати в більш безпечні місця.
«Знаходження у черзі – лякає дітей. Ми маємо кімнату, де діти можуть відпочити, музику послухати, пограти», – пояснює психологиня.
В кімнаті є яскраві пуфи, стільці, багато іграшок та ігор. Тут затишно, немає паніки чи сліз. Поки дорослі займаються оформленням різних документів, отримують гуманітарну допомогу та вирішують, куди власне далі рухатись, діти можуть побути в цій кімнаті, під наглядом психологів. І, у разі необхідності, поговорити з ними.
В день нашої зустрічі в транзитному центрі було людяно – приїхали родини з Біленького, Балабиного та Кушугума. В кімнаті психолога бачимо дівчинку, її родина виїхала з Біленького.
Запитали у неї, чи не проти вона, якщо ми поспілкуємось з психологом, поки вона грається. Отримавши від дитини схвальну відповідь, почали розмову.
Сльози та прості питання
Тетяна розповіла, що спочатку її робота у команді «Проліски» стосувалася надання кризової психологічної допомоги на місцях ворожих атак.
«Ми виїжджали по місту і області, де були руйнування будинків. Бачили розгублених людей, які не розуміли, що робити і як діяти. Під час роботи на локаціях, здебільшого маєш справу з проявами гострої стресової реакції. Це може бути і нервове збудження, і рухоме збудження, коли людина вся тремтить, або не може знаходити собі стабільного місця, крутиться, бігає, ходить зі сторони в сторону, не може заспокоїтись чи плаче», – говорить співрозмовниця і додає, що сльози бачать часто, але наголошує:
«Сльози – це нормальний прояв людини, нормальна реакція організму на загрозливу ситуацію, з якою вона стикається. Сльози – це вентиляція, кондиціонер нашої душі. Коли ми відпускаємо емоції страху через сльози, то нам стає потроху краще. Ми всі колись плакали і після того, як поплачемо, відчували втому в тілі і наше тіло вже не здатне сильно нервувати. Тобто, сльози – це такий найекологічніший спосіб зниження свого рівня напруги і стресу», – каже психологиня.
На її думку, кожна людина сама знає, якої саме допомоги потребує. Достатньо просто запитати.
«Якщо ви відчуваєте, що ви здатні підійти і надати допомогу чи підтримку, то підійдіть. Спочатку запитайте, як людину звуть, скільки років, в якому будинку проживає тощо. Такі прості, але конкретні питання змушують людину задуматися і шукати відповіді саме на ваші питання, а не зосереджуватись на емоціях того, що вона пережила. Ці прості питання переключають увагу і людина здатна відповідати. Також запитайте людину, а що вам потрібно чи можу я вам чимось допомогти? Мовляв, я бачу, що ви розгублені чи можливо ви когось чекаєте. Просто розмовляйте з людиною і вона надасть відповідь. Інколи нам здається, що всіх потрібно обійняти, але це не так, не всіх і точно не треба це робити без дозволу. Треба запитати, чи можу я вас обійняти в таку хвилину?», – пояснює.
Режим енергозбереження вимкнено
Тетяна повертається до подій 2022 року. Це початок повномасштабної війни і це період, коли чимало людей думали, що все от-от закінчиться, людям давали надію, що ще місяць-два. Багато хто з нас не розумів, що все це буде затяжним і війна в прямому сенсі буде стосуватись кожного. Пройшло чотири роки і більшість людей пристосувались до умов проживання.
«Якщо раніше прильоти і звуки тривоги викликали у нас розгубленість, то зараз бачу, що люди нехтують правилами безпеки, не звертають увагу і більше того – вчать цьому своїх дітей. Бувало таке, що наша команда приїжджає працювати на одні і ті самі адреси по кілька разів, бо туди прилітає знову і знову. Бачимо, що люди вже адаптувались, вони по звуку вже знають, що летить, можуть навіть зрозуміти, куди. Якась стійкість з’явилась у людей, витримка. Втім, енергозберігаючий режим вимкнений у всіх, мені здається. Ми всі виснажені, але все одно через втому, через нерозуміння того, а що буде далі, люди посміхаються, продовжують своє життя, радіють тому, що можуть посадити город. В людях є невимовна сила, до якої хочеться йти, – говорить Тетяна.
За час війни вона чула багато різних важких історій, знаходила потрібні слова, підтримувала. Говорить, що в попри досвід – працювати на місцях прильотів досі важко.
«Як ви справляєтеся?»
«Моя присутність, як психолога, поряд з людиною в кризовий момент, дає підтримку людини, що вона не одна в своєму горі. Ми ж фактично нічого окрім підтримки не даємо… ні речей, ні грошей. Але люди кажуть, як добре, що ви поряд. Адже в момент, коли щось стається, вони губляться», – каже вона.
Рахуймо до пʼяти і буде «заземлення»
«Був час, коли була популярна фраза, що ми всі будемо хворі, психічно не стабільні і нам всім буде потрібен психолог. Розвію цей міф: не буде. Кожен з нас, насправді, сам знає, як справлятися із стресом, знає, що його відновлює, що допомагає. Комусь – достатньо посидіти на березі Дніпра, комусь – поспати, комусь – випити кави. Варто розуміти, що будь-яка ситуація – це досвід, її треба проаналізувати і зосередитися не на тому поганому, що сталося, а на тому, що я можу з цим зробити далі. Намагатися створювати маленькі цілі і йти до них», – говорить Тетяна.
Вона також каже, що правильне кероване дихання нормалізує серцебиття і людина починаю заспокоюватися. Втім, більшість людей не сприймають дихальні вправи. Мовляв, я й так вмію дихати.
«Ми піддаємось потоку думок, які находять одна на одну. Ми знаходимось в них, перестаємо себе контролювати і ці думки беруть нас в полон. Нам треба себе заспокоїти і для цього в першу чергу треба перемкнути увагу. Є популярна вправа, яка має назву «Техніка заземлення 5-4-3-2-1». Вона звертає увагу на те, що відбувається тут і зараз, відволікаючи від будь-яких думок, в яких ви застрягли. Отже, цифра 5. Знайдіть п’ять речей, на яких зможете зупинити погляд. Треба не просто знайти очима, а й назвати. Якщо не можете сказати в голос, скажіть подумки. Коли ми говоримо, то в нас вмикається критичне мислення, яке в стані стресу вимикається. 4 – називаємо чотири предмети, до яких можемо доторкнутися з тієї позиції де ми є. Це може бути одяг, речі, все, до чого ви можете доторкнутися. 3 — Прислухаємось до трьох різних звуків. Просто дослухаємось – шелест фантика від цукерки, стук, музика в навушнику. 2 – запахи. Це можуть бути і власні парфуми і запах, який оточує. 1 — одна річ зі смаком. Лимон, кава, льодяник, жуйка. Треба зосередитись на тому, що ви пробуєте і як це відчувається у роті. Ця техніка працює і дійсно допомагає відвести увагу від негативних думок», – радить фахівчиня.
Тетяна також розвінчує ще один міф. Він про те, що «психолог – це страшна людина, яка ставить страшні діагнози і кладе в психіатричну лікарню».
«Це не так. Ми працюємо з людьми, які мають проблеми, з якими не здатні самостійно впоратись і їм потрібна допомога, підтримка фахівців», – пояснює вона.
Нормальні реакції
Більшість з мешканців прифронтових територій постійно живуть в «очікуванні тривоги», в напрузі і коли чують звуки вибухів чи волання сигналу повітряної тривоги, то мимоволі намагаються стежити за повідомленнями в моніторингових Телеграм-каналах. Психолог пояснює, що це нормально, адже таким чином людина намагається якось контролювати ситуацію.
«Але має бути так звана інтернет гігієна. Телеграм-каналів не має бути забагато. В надії знайти канал, який напише більше чи конкретніше, людина починає підписуватися на десятки каналів, які фактично дублюють один одного і не помічає, яка занурюється в них, як витрачає час на перегляд однакових повідомлень. Телеграм-канали намагаються нас постійно тримають на гачку, тож треба вміти фільтрувати і споживати лише важливе, що дозволить прийняти рішення, у тому числі і під час атак», – говорить Тетяна.
Говорячи про реакції на різні кризові ситуації, запитуємо, а які є нормальними, а коли вже треба замислитись над тим, щоб звернутись по допомогу до психолога. Нормальним виявляється і хвилювання, і сльози, і навіть істерика, але є нюанс. Все це нормально, якщо воно не є частим, якщо не впливає на життя. Якщо ж людина постійно лежить, не може чи не хоче встати, у неї зʼявляються суїцидальні думки, якщо не хочеться зовсім нічого робити, то це вже сигнал про те, що людина сама не «вивозить» і їй потрібна допомога.
Фото надані гуманітарною місією "Проліска"
Джерело: 061.ua
