Пониження тротуарів на пішохідних переходах, підвищення зони переходів по проїжджій частині і прокладання тактильної плитки – все це почало зʼявлятися у Запоріжжі. Поштовхом стало прийняття проєкту “Європейського проспекту” ще у 2024 році. Вже у 2025-му розпочалися активні роботи, вже не на папері, а на вулицях міста. Але ці покращення, які робилися для людей з інвалідністю у місті, виявляються не довготривалими. Що відбувається і чому запорізька інклюзивність виявляється такою крихкою – спробуємо розібратися.
2024 рік. У місті презентують ініціативу “Європейський проспект”. Це одна велика складова “Концепції “Сенси Запоріжжя”, прийнятої до 2026 року. І тут, як заявляли у мерії, зосереджуються на створенні “привабливого та безбарʼєрного середовища”. Прибирання МАФів, встановлення урн і лавок, очищення міста, зокрема – проспекту Соборного від “візуального сміття”. А ще – інклюзивність головної артерії міста. Кінцевої вартості всіх планів і проєктів в рамках “Європейського проспекту” не називають. Кошти на реалізацію виділяються “точково”, “планомірно”, на різні профільні департаменти і комунальні підприємства. І ті – починають працювати.
Першими великими кроками до безбарʼєрності стають переобладнання пішохідних переходів на найжвавіших транспортних вузлах – перехресть Бульвара Шевченка, пр. Марії Приймаченко та вул. Української з проспектом Соборним. Ці перехрестя “перебудовують” – прибирають бордюри з тротуарів перед проїжджою частиною, “острівці безпеки” роблять різнорівневими для проїзду візків, крісел колісних, і вкладають на тротуарах тактильну плитку. Все це відбувається навесні та влітку 2025 року. Роботи на перехресті Бульвару Шевченка та проспекту Соборного замовляють за понад 300 тисяч грн. На Марії Приймаченко – за понад 700 тис грн.
Але вже взимку 2026-го від тієї самої плитки залишається лише слід. Адже вона вся – розсипалась та змилась. На цих перехрестях плитка зтерлася повністю, на менших, як-от на перехресті Української та Шкільної, пошкодження менші, але теж наявні.
Чому це сталося? Чому облаштування, яке обійшлося місту у сотні тисяч грн, прослугувало менше року? Однією з причин представники ради безбарʼєрності тоді називали неякісні матеріали і погодні умови. Мовляв, плитка просто не витримала різких змін температур і танення снігу, якого цьогоріч було чимало. То що, комунальні підприємства або підрядники, свідомо обрали неякісний матеріал? Або порушили технології його вкладання?
У департаменті муніципального управління, який є розпорядником цієї сфери, запевняють: ні. Це був просто заводський брак.
Так, дійсно, був факт того, що тактильна плитка виявилась з браком. Вона зараз замінюється. Ми розпочали з центральних вулиць і далі йдемо на вулиці, які паралельно йдуть. Все це виконується підрядною організацією в рамках гарантійних вимог. Тобто з бюджету міста подвійного фінансування на ці заходи немає. Воно робиться поступово. Але так, просто факт неякісної тактильної плитки від виробника. Зараз він замінює її за власні кошти це. Вся плитка, яка не відповідала нормам, вона буде замінена у Запоріжжі, – повідомив нам у коментарі заступник директора департаменту муніципального управління Максим Крайній.
І переконав, що обрати на старті іншу плитку, з іншого матеріалу, який не повів би себе так під тиском погоди, було неможливо. До прикладу, тактильна плитка з поліуретану чи металева, яку здебільшого використовують підприємці біля своїх закладів, на жвавих перехрестях не спрацювала б. Мовляв, вона не здатна витримувати такі навантаження і експлуатуватися у таких посилених режимах.
Слова Максима Крайнього підтверджує і членкиня Ради Безбарʼєрності при міськраді та громадської організації “Спільно HUB” Світлана Войтович. За її словами, такі види можуть навпаки створити ще більше барʼєрів. Вони слизькі, пластик перегрівається і деформується на сонці. Але альтернатива все ж є, і її, як запевняє Світлана, пропонували.
Наша організація порадила встановлювати більш якісну плитку, це полімер-піщана плитка. В неї йде домішок полімеру, і така плитка встановлена у Дніпрі. Вона якісна. Я бачила, що за кілька років після зим, з нею нічого не відбувається взагалі. Чи машини на неї заїжджають, чи що – вона до всього пристосована. Вона дорожча, так, і, на жаль, нашу рекомендацію, як ми зрозуміли, не прийняли. А те, що ми вже фіксуємо – нова плитка, яку вже переклали, теж з тріщинами. Або авто на неї заїхало, або встановили її вже у такому стані, – розповіла Світлана Войтович.
Обрати той варіант, який пропонували представники ради безбарʼєрності, зараз вже не можна. Нагадаємо, плитку міняє виробник, виправляючи так свій брак. І це питання має бути закрите вже до кінця року, запевнив Максим Крайній. А як щодо облаштування нових місць? Посадовець каже: у прифронтовому місті витрачати бюджет на це вкрай складно. Тож швидкого і масового рішення у цьому питанні не буде. Але робіт не полишають.
Зараз основне завдання у нас – це усунути аварійність на дорогах, але ми продовжимо роботу з облаштування тротуарів, перехресть. Зараз формується перелік робіт, які будуть робитися по місту.
Втім, мова йде суто про простір міста і його заклади соціальної сфери – медичні установи, ЦНАПи, відомства і органи місцевого самоврядування. Але зробити весь простір хоч трошки інклюзивним не вийде.
Що стосується вимог до субʼєктів господарювання, чітко прописаних на законодавчому рівні, то їх немає. Не можуть зобовʼязати магазини, кафе, наприклад, облаштовувати собі безбарʼєрні входи. Якщо мова йде про будівництво або реконструкції – так. Балансоутримувач під час забудови або ремонтних робіт має враховувати норми доступності. Тим паче, що зараз держава спростила процедурні моменти. Проєктів великих і дорогих більше не треба, це може бути просто схематичний проєкт. Але це – тільки якщо щось будується чи ремонтується. Якщо мова йде про вже діючий якийсь обʼєкт, то ніхто не може примусити його власників перебудовуватись, класти плитку чи встановлювати пандус.
Михайло Білик – місцевий житель, який з дитинства має проблеми з зором, а після отриманої травми – вони загострились. І чоловік ділиться: найбільшою проблемою у місті є в цілому відсутність тактильної плитки. А не те, що перші її “зразки” розсипаються.
Щось робиться, і це вже дуже добре. Місто стає більш інклюзивним, і це помітно. А тепер – але. Бо робиться це все якимись локальними острівками. У нас 2 метра плитка є, кілометри 3 – немає. І сенс в цьому зникає. Дійсно добре, що хоч на великих перехрестях вона зʼявляється. На Марії Приймаченко я бачив, що відбулося з нею. Але, чесно, те, що вона сиплеться, мені незручності не додало. Робити прям проблему з цього поки що не буду, бо не відчув такого. Мені все ж додає незручності те, що вона занадто локально встановлена. От, наприклад, вулиця Перемоги. Там же взагалі, і кінь не валявся. І те, що в нас взагалі неякісна плитка на тротуарах, що вона провалюється – оце є проблемою. Але, знову ж таки, добре, що хоч щось робиться. Сподіваюсь, так буде і надалі, – поділився думками чоловік.
Світлана Войтович ж вважає: місто має ставати більш інклюзивним, і пріоритетність у цьому питанні в цілому обрана правильно.
Ми також розуміємо, що зараз повне облаштування – це дуже довго і дорого. Головне – щоб плитка була перед виходом на дорогу, на кожному перехресті. Щоб вона була перед перешкодами – паркани, стовпи, перед зупинками. Перед сходами вона також потрібна, або дверима, якщо до дверей йде направляюча плитка. Якщо ми говоримо про просто пішохідні зони – то тут треба визначати її доцільність, насправді. Коли це широкий тротуар, більше 3 метрів, – так, тут потрібна направляюча плитка. Якщо тротуари, як в нас, з, скажімо, природними направляючими – бордюрами, газонами, то тут – не варто. Людина і так зорієнтується, а плитка тут буде просто “для галочки”.
Нагадаємо, “Європейський проспект” було прийнято на 2 роки – з 2024 по 2026. За цей термін планувалося зробити безбарʼєрними “ключові” місця на центральній вулиці міста. І хоч технічно ці роботи вже виконали, чи вдасться якісно переробити пошкоджені ділянки та наскільки довговічним буде результат – будемо стежити.
Анастасія Лоцман
Джерело: 061.ua