Екотехнологічна компанія «Гранік» вже 25 років спеціалізується на зборі та вивезенні сміття у Запоріжжі. В останні роки фахівці компанії також консультують громади та розробляють дієві стратегії поводження з відходами. Бізнес сформулював свою основну місію, як зменшення відходів щонайменше в 10 разів, незважаючи на те, що здавалось, вони мали б саме на цьому заробляти. Ми поспілкувалися з керівником компанії Геннадієм Дубовим про те, як війна змінила його бізнес, чому у Запоріжжі не працює система управління відходами і кому вигідно сортувати сміття.
Історія сімейного бізнесу, що походить від прізвища, яке зникло фізично, проте лишилося в пам’яті
Компанія «Гранік» створена в 1999 році саме як сімейний бізнес. Заснована була вона Володимиром Дубовим та його синами Костянтином та Геннадієм.
«До цього наша родина займалися торгівлею в кіосках, поставками товарів різних груп. Потім ми виконували поставки певних замовлень на заводи, далі були бартери і це все закінчилося. Потрібно було якось заробляти і виникла ідея займатися переробкою відходів. При цьому ми не хотіли і не планувати займатися збором, логістикою, сміттєвозами. В 1997 році ми поїхали на сміттєпереробний завод в Санкт-Петербург, щоб побачити як це працює на власні очі. І ми там потрапили на дуже гарну людину, яка розвіяла всі наші дитячі уявлення і розповіла, що насправді це дуже дорого і потребує субсидій міста. У нас же була фантазія, що там Арабські Емірати вмирають від бажання купити компост, а те, що там вся таблиця Менделєєва, важкі метали, це нікому не потрібно і має вивозитись на захоронення, ми не уявляли», – згадує про ті часи Геннадій Дубов.
Після цього родина почала цікавитись, як працює вивезення твердих побутових відходів, які контейнери мають бути, як за ними необхідно доглядати, які характеристики спецтехніки мають бути враховані, а найголовніше — замислились над сервісом в тій сфері, де здавалося б, про неї ніхто і не згадував на той час.
«А потім я загорівся ідеєю роздільного збору сміття. Це стало моїм хобі. Я цим захопився по самі вуха — почав товаришувати зі співробітниками Greenpeace, які навчили мене основним принципам. Насправді ж ніхто з мешканців не мріє, щоб в них на кухні було сім відер, балкон був завалений сміттям. Це так не працює. Вже десь на початку 2000-х я розпочав займатися роздільним збором, вивчав компостування та як це працює правильно. З часом я розвинув цей напрямок. Батько вийшов на пенсію, ми провели реформування і зараз ми вже не сімейна компанія, але нам вдалося налаштувати певні процеси так, що компанія не залежить від певної особистості, а у нас є команда, що розділяє спільні цінності і готова змінювати певні процеси, щоб зменшувати кількість відходів», — каже підприємець.
Щодо неймінгу компанії, то Генадій Дубов зазначає, що це також сімейна історія.
«Гранік – це дівоче прізвище моєї бабусі. Прізвище фактично зникло з родинного дерева, бо майже всю сім’ю Граніків, а це близько 20 людей, розстріляли у часи Холокосту, німці. Два дядьки воювали – один з них загинув, а другий повернувся після Берліну і в нього були дві доньки. Це прізвище з часом зникло. Моя донька в школі якось написала реферат під назвою «Граніків більше немає». Я до цього якось сам над цим не замислювався, але це істина. І так в пам’ять про це прізвище назву отримала наша компанія», — продовжує Геннадій Дубов, спрямовуючи погляд на портрети своїх предків, які розташовані в його робочому кабінеті.
Підприємець зазначає, що компанії «Гранік» вже більше 25 років. І він жартує, що якщо раніше вони без злого наміру ще 10-15 років тому могли «накидувати» собі років та досвіду, то тепер, навпаки, настав час применшувати свій вік, щоб не здаватися, ну зовсім вже посивілими титанами.
«Потрібно створити іншу систему управління оплатою»: як запровадити роздільний збір у Запоріжжі
Основна філософія запорізької компанії «Гранік» — втілення в життя концепції zero waste, яка полягає в зменшенні відходів. Це допомагає не лише довкіллю, але й має сенс для замовників, адже вони менше сплачують власних коштів.
«Перша реакція була бурна, адже ми маємо змінювати свій бізнес та рахунки, які ми виставляємо нашим замовникам. Зі сторони можливо це і виглядало так, що ми поводимо себе як самогубці, але правда в тому, що рано чи пізно ми все рівно до цього прийдемо. Немає інших можливостей, немає піролізних заводів, які все це переробляють в зливки золота. Ми не відкрили щось нове, але ми працюємо в цих процесах», — пояснюють на підприємстві.
Директор компанії зазначає, що безглуздо просто поставити кольорові контейнери під різні типи сміття – скло, папір, пластик та органка чи підписати місцевій владі меморандум про будівництво незрозумілого заводу, бо першочерговим є зробити так, щоб мешканцям було вигідно зменшувати кількість відходів.
«Для цього потрібно створити іншу систему управління оплатою. Тобто, ті, хто сортують, вони менше платять. Ось це основа цієї системи. Наприклад, мешканці Німеччини, Польщі платять за сміття більше, ніж ми, тому що в систему оплати входить поводження з відходами. А це не тільки вивіз сміття і захоронення. У них захоронення взагалі немає. У них в оплату входить компостування відходів. Тобто роздільний збір органічних відходів і виробництво компосту. Це закладено в тарифі, який мешканці платять. Є такі спеціальні центри в межах міста, куди кожен мешканець може завезти старі меблі, якусь техніку, шини, небезпечні відходи. Тому вони платять набагато більше. Але самих відходів вони створюють в 6-7 разів менше, ніж ми. І не тому, що вони такі високоморальні, екологічні чи народилися такими гарними людьми, чи в школі їх вчили сортувати. Просто дуже дорого НЕ сортувати», — пояснює щодо європейського досвіду Геннадій Дубов.
Він зазначає, що зараз будь-яка громада в Україні в середньому виробляє 1 кілограм відходів з мешканця в день. Дослідження показують, що якщо зростає рівень економічного благополуччя, то збільшується і кількість відходів. Запорізький полігон вичерпав свій ресурс і не відповідає сучасним вимогам, але будувати новий полігон чи працювати в напрямку залучення інвесторів для побудови сміттєпереробного (сміттєспалювального) заводу, не змінюючи при цьому моделі поводження з відходами, не має жодного сенсу.
«В середньому у Запоріжжі ми виробляємо 500 тонн відходів в день. Щодня на захоронення приїжджають близько 50 сміттєвозів, по 10 тонн вигружають на полігон. Такі сміттєпереробні заводи, які зможуть обробити таку кількість відходів, теоретично існують. Але для цього знадобиться 500 млн євро. По-перше, в нас таких грошей немає, а по-друге, сам завод він не може всі ці змішані відходи обробити — батарейки, шприци, ліки, памперси. Має з'явитися площадка компостування, куди з цих 500 тонн вже потрапляє опале листя, гілки, скошена трава, частина органічних відходів у вигляді залишків овочів та фруктів. Потім з'являється роздільний збір і виокремлюється папір, скло і так далі. Потім з'являється майданчик для збору великогабаритних та будівельних відходів, куди потрапляє стара сантехніка, меблі, якісь залишки будматеріалів. Батарейки, всілякі види пластиків вони небезпечні і не можуть потрапляти на завод. Дуже важливо створити правильну систему управління відходами і працювати над зменшенням кількості відходів», – запевняє Геннадій Дубов.
Як повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу компанії і які дії допомогли вистояти
В компанії зазначають, що насправді вони і гадки не мали, яка величезна трагедія чекає на Україну 24 лютого 2022 року.
«Ми не готувалися до такої війни, як зараз. Ситуація змусила нас зібратися, прийняти досить важкі рішення та корисні зміни. Війна дуже сильно проявила в кожному з нас певні риси характеру та нашу сутність — як щось хороше, так і не дуже. Був страх, було нерозуміння, наші водії, вантажники, звичайно, що боялися за себе, за свої сім’ї. Мені здається була лише одна мить, один день, коли ми перечекали вдома, щоб зрозуміти, як діяти далі, а потім поспілкувалися і команда нас підтримала і так ми продовжили свою роботу. У нас не було жодних зривів в графіку, ми продовжували обслуговувати наших людей у Запоріжжі, Запорізькому районі і навіть в населених пунктах, де найважча ситуація, наприклад, в Степногірську. Це важливо для людей бачити, що ми все обслуговуємо, ні від кого не відмовилися, що ми з ними», — каже Геннадій Дубов.
Власник також каже, що дуже пишається своєю командою. В найтяжчі періоди часу стійкими та сміливими виявилися і чоловіки, і жінки. В компанії зазначають, що керівниками багатьох напрямків є жінки – логістика, бухгалтерія, сервісна служба. Наразі на підприємстві працює близько 45 співробітників та налічується 20 одиниць спецтехніки.
«Хтось пішов добровольцем, когось мобілізували. Зараз десь 10% колективу пішли на війну. На початку частина жінок виїхала за кордон, але працювали дистанційно. Ми оцифрували певні бізнес-процеси. А офіс, як місце де ми збираємося і працюємо, виявився не потрібен. Певний поштовх до таких змін нам дав ще ковід, але війна остаточно показала нам вектор руху. Зараз всі процеси налагоджені, можливо, навіть краще десь, ніж були до повномасштабної війни», — зазначає Геннадій Дубов.
При цьому в «Граніку» вирішили, що на час війни вони не мають права підіймати тариф на послуги для своїх замовників, незважаючи на те, що зросли ціни на паливо та певні послуги.
«В тариф закладено збір відходів – це виїзд сміттєвозів, заробітна плата водіїв, вантажників, дизельне паливо, робота бухгалтерії, логістичної служби, яка складає маршрути, оцифровує і потім виставляє рахунки. Також сюди входить робота технічної служби, яка утримує, ремонтує техніку, закуповує та замінює запасні частини. А також важливою є робота сервісної служби, яка обслуговує контейнери – вони потребують час від часу ремонтів, заміни коліс, кришок. Усі ці витрати – це приблизно 80% тарифу, який ми виставляємо, а 20% — це захоронення відходів, які ми сплачуємо на полігон. І в цьому тарифі «сидить» також екоподаток на захоронення. І за ці три роки тариф на захоронення виріс в п'ять разів, — коментує Дубов. — Ми прийняли важке рішення для себе — на час війни не піднімати тарифи. Наші співробітники потребують вищої заробітної плати, але ми прийняли таке рішення, бо зараз важко всім і я сподіваюся, що ми можемо протриматися».
Також «Гранік», як консалтингова компанія, допомагає громадам зі всієї України, створювати систему управління відходами. Для цього спочатку проводять діагностику ресурсів, розробляють стратегію і дорожню карту. Після цього на місці створюють команду, яка складається з місцевих співробітників, які будуть виконавцями системи управління відходами.
«Війна підштовхнула громади до цих змін, тому що ця система управління відходами, куди входить і роздільний збір, вона присутня тільки в успішних громадах та демократичних суспільствах. Тобто в Росії немає роздільного збору, хоча в них є на це кошти, але немає запиту. Ми ж з десь аморфних, зосереджених на собі мешканців, стаємо громадянами, що прагнуть змін в різних сферах життя. І саме такі процеси вони змушують міську раду звертати увагу на потреби людей і йти цим шляхом», – пояснює підприємець.
Як монополія «вбиває» конкурентне середовище і змушує громаду платити більше
За останні декілька років «Граніку» прийшлося здолати дуже багато перешкод і викликів. Суттєва частина з них пов’язана з тим, що в Запоріжжі одна з приватних компаній, де історично частку має комунальне підприємство, займає привілейоване становище на ринку поводження з відходами. Можна досить довго розписувати, чому так склалося, але факт залишається фактом – одна зі сміттєвих компаній Запоріжжя фактично є монополістом в цій сфері. Вона займається обслуговуванням будинків комунальної форми власності, комунальних установ, закладів, підприємств. «Гранік» в свою чергу обслуговує певні ОСББ в Запоріжжі та приватні підприємства, а ось щодо виконання замовлень на вивіз сміття в школах, лікарнях постійно виникають спори. Комунальна лікарня в системі публічних закупівель, наприклад, обирає виконавця, який запропонував найнижчу вартість за свої послуги, але монополіст подає позов до суду і намагається довести, що лише він має на це право. Здавалося б, що це відносини між бізнес-структурами, які вони мають вирішувати в законному полі через суд, але досить дивною виявилася позиція міської ради, яка в 2023 році вже публічно «підіграла» своїм «улюбленцям» і подала позов до суду з вимогою розірвати договір на вивіз сміття між лікарнею №10 та компанією «Гранік».
«Тяжба йшла за те, щоб лікарня №10 сплачувала рахунки в два рази більше, ніж сплачує нам. Закінчилося тим, що місцева рада відізвала позов, я це підтримую. А зараз вже свій позов подала компанія «Вельтум» по той же лікарні, з того самого приводу», — пояснює Генадій Дубов.
Підприємець зазначає, що, на жаль, місцева влада Запоріжжя наразі не зацікавлена змінювати систему оплати в комунальних закладах. Наприклад, оплату за вивіз сміття в школах сплачують платники податків через районні управління освіти. Якби мотивували школи і на зекономлені кошти надали б можливість закладам освіти зробити більш комфортні умови для дітей – закупити м’ячі в спортзал чи організувати якусь подорож, то це мало б сенс.
«Поки у нас система така – бери більше, кидай подалі. Якщо ми в суді зустрічалися з місцевою владою за те, щоб бюджетна установа платила в два рази більші рахунки, то про що можна казати… школи не працюють, а сміття вивозиться. Вся система так побудована. хто з депутатів питає, а нащо платити за школи, які не працюють? Усі мовчать. Нікого це не хвилює, бо це гроші ж не конкретних депутатів, це гроші громади. Але я вірю, що ми знаходимося зараз на порозі неминучих змін», — впевнений Геннадій Дубов.
Джерело: 061.ua