Разом на війні – разом вдома. Так говорять військові, які боронили країну, отримали важкі поранення і, повернувшись до цивільного життя, вирішили створити громадську організацію, яка б допомогла ветеранам, військовим та родинам загиблих побратимів. Це історія ГО «Разом.
ЮА» та бійців, які її заснували. Організація зʼявилася у вересні 2024-го, в грудні 2025-го – засновники підбивали підсумки першого року роботи і вже за місяць, один з них – морський піхотинець Ігор Ілюшкін, повідомив про те, що повертається до війська. Але ГО не припиняє існування і не ставить на паузу діяльність. Подивитись в очі рідним загиблих побратимів Засновниками громадської організації є троє бійців – Ігор екскомандир розвідувальної роти 38 окремої бригади морської піхоти ЗСУ), Микита (військовослужбовець 55 артилерійської бригади) та Микола (позивний «Харитон», ексначальник відділу розвідки 38 окремої бригади морської піхоти ЗСУ. А нині – Начальник ліцею «ЗАХИСНИК»). З ними ми зустрічаємось в офісі. В кабінеті – прапори військових підрозділів, шеврони і плакат з фотографіями, імена та позивними загиблих побратимів. Розмову починає Ігор. Він згадує, як після другого поранення, яке отримав під час операції в населеному пункті Кринки Херсонської області, повертався до цивільного життя.
«Після Кринок мій стан був дуже важкий. Те, що ми разом з побратимами були «300», то одна історія, але ми втратили багато хлопців, найкращих – і це був жах. Дуже важко було морально вивезти це. Після проходження лікування, я зрозумів, що вже не зможу виконувати ті ж завдання, що й раніше. Перше, що я зробив – поїхав до родин своїх загиблих побратимів. Чесно скажу, мені було страшно їхати до родин, бо я живий, а вони – ні. Був страх, але було розуміння, що треба рідним в очі глянути, заїхати на могили хлопців. Приблизно впродовж місяця я зустрічався з ними. Мої страхи були даремними, вони були раді, що я приїхав. Тоді від цих людей, які втратили найдорожчих людей, я почув, що вони відчувають себе покинутими і непотрібними. Ми тоді вирішили, що треба створювати спільноту, треба об’єднати людей. Щоб вони зрозуміли, що вони не самі, що їх ніхто не кинув. Щоб жодна родина загиблого ніколи не сказала, що пацани віддали життя дарма. Поділився думками з моїм колишнім командиром – Миколою, потім з Микитою і виявилось, що наші думки збіглися. Так і зʼявилася «Разом.
ЮА», – розповідає Ігор.
Завдання на межі можливості, важкі втрати і справа честі Він згадав, як в 2022 році прагнув стати бійцем ССО, але потрапити до спецпризначенців було якщо не неможливо, то дуже важко. Тоді власне і відбулось знайомство з «Харитоном», який був командиром розвідувального взводу 501 окремого батальйону морської піхоти. Сам батальйон був в оточенні в Маріуполі, а розвідвзвод (виконував завдання на Запорізькому напрямку). Саме там – десь під Гуляйполем – Ігор отримав своє перше поранення, коли навіть не був офіційно оформлений, як військовий. Адже на початку повномасштабного вторгнення у багатьох добровольців не було «військових» паперів, що потім стало справжньою проблемою. Але про це розповімо трохи нижче. 
«Отримав друге поранення під час спроби евакуації загиблих побратимів. Це була надскладна операція. Але забрати тіла було принципово важливо. Ми хотіли, щоб хлопці були вдома», – каже Ігор.
Далі до розмови долучається «Харитон». Він став на захист України ще в 2014 році. Воював у складі батальйону «Донбас», був снайпером-розвідником, в Іловайську потрапив у російський полон, з якого пощастило вийти досить швидко. Після відновлення він повернувся у стрій. У складі 501-го окремого батальйону морської піхоти він воював на Запорізькому та Донецькому напрямках, а потім перевівся у 38-му бригаду морської піхоти. 
«Про мене жартома говорили “божевільний розвідник”, – каже «Харитон».
Ілюшкін посміхається і додає, що попри цю славу, йому хотілося потрапити служити саме до такого командира.
«Хотілось залізти туди, куди ніхто інший не дійде», – додає.
ЮА» працює відома адвокатка Мака Шонія. Всі троє співрозмовників в один голос кажуть, що вона вже зробила надзвичайно багато, вона бралася за такі справи, від яких інші відверталися і не бачили перспективи, а люди, яких це стосувалось, просто зневірювалися, опускали руки і тримали образу на всіх навколо і державу зокрема. Деякі справи тягнулися місяцями, але в результаті вона виграла там, де інші боялися навіть починати розбиратися. 
«Сектор військових поховань має відрізнятися від цивільних, якими б гарними людьми ці цивільні не були. Програма «На щиті» діє у Запоріжжі. Для того, щоб все працювало, як треба, ми залучили родини Азовців. Адже у Азову ж є патронатні служби, які супроводжують рідних з перших хвилин після отримання звістки про загибель», – пояснює Ігор.
«Кутки памʼяті в школах», «Національний спротив», Парк честі на Хортиці, спортивні змагання для ветеранів – за всіма цими напрямками результати є і вони говорять про те, що ГО створена не даремно. 
«Важко вимірювати результати, але було зроблено чимало. За рік ми зрозуміли, на чому варто зосередитися, що робити. Війна не закінчується. Більше того, зараз ситуація дуже напружена. Тому і вирішив повернутись до війська. Війна – це біль, але ми не за себе воюємо, а за наших дітей. Ми, як країна, маємо здобути досвід і висновки зробити. Ми багато програли за 30 років. Зараз або виживемо і будемо крутою державою, або зникнемо. Ворог є, був і, на жаль буде. Про це треба памʼятати. Безумовно, далі ще будуть важкі часи, треба буде допомогти державі. Чи ж питання до влади? Є і чимало. Та зараз не про це, зараз ми маємо втримати державність», – каже засновник ГО «РАЗОМ.
ЮА» Ігор Ілюшкін.
Джерело: 061.ua