Громадська організація «ЙЕС», що раніше опікувалася молодіжними проєктами, під час війни переродилася в потужну структуру, що надає допомогу вимушеним переселенцям та мешканцям прифронтових громад. 061 поспілкувався з командою організації про допомогу в окупації, проблеми ВПО, та проєкти, які здатні підтримувати людей, не принижуючи їх гідність та честь.
Як створити гуманітарний штаб в окупації і допомагати людям
Співзасновницю громадської організації «ЙЕС» Валерію Овчарову повномасштабне вторгнення застало в рідному Токмаку. Ніхто і очікувати не міг, що місто окупують на другий день. Всі активні небайдужі токмачани почали об’єднуватись і діяти, аби підтримувати тих, хто цього найбільше потребував. Так, спільними зусиллями активістів був заснований гуманітарний штаб. І громадська організація «ЙЕС» стала юридичною основою цього штабу, бо через тиждень саме на них почали вже виходити донори, які дізналися, що на місцях є громадські активісти і вкрай необхідна підтримка місцевому населенню.
«Коли почали люди просто виходити на вулицю, ми прийшли в міськраду і дізналися, що центр соціальних служб тоді закрився. Міськрада вона була розбалансована, крім департаменту ЖКХ, де вирішували питання перебитих комунікацій — світло, газ, вода, майже нічого не працювало. Не було часу, аби налагодити роботу всіх соціальних служб. В Токмаку велика кількість людей, близько 1800 осіб щоденно отримували послуги від соціальних працівників, які обходили їх і видавали їм там продуктові набори чи щось таке. Тобто, багатодітні сім'ї, сім'ї з дітьми-інвалідами, люди похилого віку — всі вони залишилися повністю паралізовані», – згадує волонтер, а нині проєктний менеджер організації Аскад Ашурбеков.
Незважаючи на те, що логістика була повність зламана, активна частина громади змогла домовитись з місцевими підприємствами. Зокрема, з місцевим хлібзаводом, птахофабрикою, консервним заводом, іншими аграрними підприємцями. Вони віддали ту продукцію, яка в них була на складах. Саме завдяки цьому, люди в перші дні отримали невеличкі пакунки з хлібом, крупою, консервами. Волонтери згадують, що, можливо, це зараз звучить примітивно, а тоді було надзвичайно важливо знати, що в тебе є що їсти завтра. Розносили ці продуктові набори в сім’ї маломобільних людей самі волонтери, які взяли функцію соціальних служб.
«Ми зробили оголошення в телеграм та запросили доєднатися всіх, хто має таке бажання до роботи гуманітарного штабу. Мені здається, що одразу близько 30 людей доєдналися. Нам тоді допомагали не тільки підприємці, а взагалі люди, які мали якісь запаси їжі, просто приносили, щоб поділитися з тими, кому це необхідно більше. Проблемним також було питання з ліками. Ми закликали також поділитися тими ліками, які є в аптечках. Особливо це стосувалося медикаментів для лікування щитовидної залози, серцево-судинних хвороб, діабету. Ми збирали ці ліки і ті, хто потребували, могли їх брати. Також велика потреба була у памперсах, дитячій гігієні. Ми все збирали і формували такий склад. У нас були волонтери, які вели таблиці», – каже очільниця ГО «ЙЕС» Валерія Овчарова.
За перші 10 днів окупації в гуманітарному штабі Токмака сформувалася справжня команда з небайдужих людей. Частина волонтерів займалася організаційними питаннями та комунікацією з різними органами, інша забезпечувала доставку гуманітарної допомоги за адресами, потім допомагали зустрічати евакуйованих мешканців з Маріуполя.
«На нас вийшов донор і вони хотіли виплатити компенсації людям, чиє житло та майно на той момент постраждало від обстрілів. Була дуже велика кількість будинків, де пошкоджена покрівля, побиті вікна. І ми видавали гроші на те, щоб вони купили вікна, залатали ці пошкодження. Не те, щоб така вимога була, проте ми мали перевірити, що людина яка подає таку заявку, справді потребує коштів на компенсацію за пошкодження. І ми наших хлопців відправляли перевірити ту чи іншу адресу. І одного разу на них звернули увагу росіяни, зупинили, почали допитуватися, що саме вони фіксують. Нам зателефонували і сказали, якщо ви зараз не поясните, то ми їх забираємо на підвал. Але домовилися ми до того, що просто припиняємо нашу роботу. Нам щастило, що їх відпустили», – продовжує свою розповідь Валерія.
Саме тоді постало питання, що гуманітарний штаб може продовжити свою діяльність, або під егідою окупантів, або рано чи пізно когось з членів команди ув’язнять, бо безпекова ситуація ставала все напруженішою. Саме тому з середини березня волонтери почали виїжджати на підконтрольну Україні території.
Команда «ЙЕС», яка підтримує своїх і прагне стати ресурсом для міста
У місті Запоріжжя команда з Токмаку навесні 2022 року вирішила знову об’єднати свої зусилля, щоб допомогти адаптуватися всім переселенцям та мешканцям прифронтових громад.
«Я б не назвала вже нас, мабуть, що всіх тут волонтерами, тому що, люди вже отримують зарплату за те, що вони роблять. Люди, які захотіли пов'язати якось своє життя, зайнятість з тим, щоб робити користь іншим, то вони вже перейшли в розряд співробітників організації. Звісно, що є частина тих, хто працює на волонтерських засадах, а є частина людей, які вже прицільно приділяють цьому свій основний робочий час і перейшли на інший рівень. Але ми в цілому себе сприймаємо як організація ВПО, тому що у нас з усієї команди, лише одна місцева. Всі інші — це або ВПО, або люди з прифронтових територій, які виїхали, і ми дуже раді, що всі тут знайшли себе. І зараз ми продовжуємо допомагати на такому більш професійному рівні», — зазначає Валерія Овчарова.
Команда організації за цей час зросла в десятки разів, а також додалися учасники, які так чи інакше залучені під якісь проєктні активності. В ГО «ЙЕС» працює 14 співробітників — це адміністративна команда, проєктні менеджери, менеджери з моніторингу та оцінки, фінансисти і таке інше. Якщо об’єднати також тих, хто залучений в усіх проєктах, то ця цифра сягне 60 осіб.
«Поки була можливість, ми доправляти вантажі в Токмак. Але ми не тільки Токмаку допомагаємо, а ще й Бердянську, Приморську, Мелітополю та іншим громадам, які до нас зверталися. Зараз ми маємо проєкти не тільки в Запорізькій області, працюємо в Херсонському, Дніпропетровському і в Харківському регіоні також. У нас немає там офісів, а є певні локації. Наприклад, у нас є безпечні дитячі простори, які працюють в Кривому Розі, в Жовтих Водах, в Первомайському», – зазначають в організації.
При цьому, ті хто вже працевлаштувався, намагаються допомогти знайти роботу в інші установи своїм землякам, щоб вони не відчували себе, як соціальна група переселенцями, а повноцінно існували і були точкою опори для інших.
«Важливо якраз зі всіх тих людей, хто виїхав, знайти тих, хто може допомагати іншим. Це дуже важлива історія, щоб ми були ресурсом для міста, яке нас прийняло, а не якимось тягарем. Ми допомогли з працевлаштуванням людей з числа ВПО в донорській структурі, в центрі охорони праці, в обласній службі крові, в інших структурах. Тим, хто виїхав інколи складно розібратися з бюрократією в центрі зайнятості, якимись дозвільними документами, довідками. Якщо в нас є можливість на ці процеси якось впливати або підказати, ми це робимо і будемо робити, напевно, ще й надалі. Ми всі сьогодні корисні для своїх людей з Токмака, з інших територій. Той ресурс і енергія, яка у нас є, ми її можемо сьогодні реалізовувати», – розповідає Аскад Ашурбеков.
Дитячі табори, освітні центри та аварійні ремонти: які проєкти втілює в життя команда «ЙЕС»
Громадська організація «ЙЕС» в 2023 році зосередила свої зусилля на трьох ключових напрямках: проєкти пов’язані з дітьми та доступом до освіти, аварійний ремонт в прифронтових громадах та харчова безпека.
Частина команди займається облаштуванням цифрових освітніх хабів та дитячих безпечних просторів, що є альтернативою школі та садочку. Батьки можуть привести дитину в цей простір і залишити під наглядом фасилітатора. Одна з найголовніших особливостей цих центрів полягає в тому, що вони відкриті у досить віддалених населених пунктах та сільській місцевості.
«В першій половині дня діти мають можливість долучатись до своїх онлайн-уроків, тому що там є класні сучасні гаджети, є підключення до мережі інтернет. А в другій половині дня – йде повна соціалізація. З дітьми займаються фасилітатори за своєю програмою, також вони грають з дітлахами та проводять творчі уроки або заходи з якоїсь психоемоційної розрядки. Дуже важливо, що діти не тільки долучаються до навчання, а також мають можливість поспілкуватися зі своїми однолітками», – зазначає керівниця напрямку Олена Плаксіна.
Також пані Олена цьогоріч координувала діяльність дитячого табору, який профінансували донори з Великобританії саме для відпочинку дітей із Запорізької області. Відбір вирішили робити не просто для дітей пільгових категорій, а основне завдання полягало в тому, щоб підтримати обдаровану молодь, про яку у війну якось забули. Для них організували відпочинок в приватному екокемпі в Широківській громаді з міні-змінами по 12 дітей. Всього вдалося оздоровити 60 дітей, які були надзвичайно щасливі і вдячні цій можливості.
«Ще у нас був міні-проєкт з допомогою в придбанні взуття для дітей. Ми уклали договори з міськими магазинами і батьки самі приходили з дітками і серед всього асортименту магазину обирали те, що їм потрібно. Це дуже зручно, коли можна поміряти, обрати необхідну модель, колір. Ми знаємо, наскільки це важливо дати людям вибір, а не просто взяти ті чобітки, які дають. Ми щасливі, що робимо проєкти, які не принижують людську гідність. Ми стали ВПО і біжимо від війни, не через бідність, бо всі мали до цього своє життя – якийсь бізнес, дохід і ми не хочемо принижувати людей чергами, чи змушувати брати те, що дають», — зазначає Олена Плаксіна.
Щодо аварійного ремонту, то мова йде про допомогу з закриттям пошкоджених вікон, дверей, покрівлі та ремонтом приміщень, що постраждали внаслідок війни.
«Проєкт охоплює Оріхівську, Комишуваську та Преображенську громаду. Він користується великим попитом серед тих людей, які проживають на цих територіях, бо ці населені пункти, вони дуже близько до фронту, і вони не підпадають під ті проєкти від донорів, де людям надається допомога щодо ремонту житла вже безпосередньо шифером, вставлянням цих пластикових вікон. Люди повинні мати можливість цього моменту дочекатися. Нам вдалося виконати більше 800 заявок. Ми не лише надаємо будівельні матеріали, а ще й оплачуємо виконання цих ремонтних послуг. Бо раніше людям потрібно було ще власні кошти заплатити, щоб їм хтось там вікно вставив», — пояснює керівниця напрямку Олена Чаговець.
Найважливіше те, що до аварійних ремонтів залучають саме місцевих мешканців з тих територій. Так, люди мають змогу отримати кошти за свою працю і це є для них дуже важливою мотивацією.
Протягом року організація також забезпечувала продуктовими, санітарно-гігієнічними та побутовими наборами мешканців пільгових категорій, що проживали в безпосередній близькості ( від 0 до 20 кілометрів) до лінії зіткнення. В побутовий набір, зокрема, входить каструля, сковорода, постільна білизна, рушники, столові прибори.
«Ми таке видавали ВПО з віддалених сільських громад, бо вони такого ще ні разу не отримували. Якщо в Запоріжжі тут є якісь точки видачі, інколи людям перепадає таке щастя, то там люди цього не бачать взагалі. Воно туди не завжди доїжджає», – наостанок каже Валерія Овчарова.
Один з важливих проєктів, які реалізує ГО «ЙЕС» зараз — покращення комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територій. Вирішити цю проблему планують на двох рівнях —регіональному та під потреби окремих громад. Для цього проєкту відібрали 10 громад Запорізької області, яким допомагають розробити інформаційно-комунікаційні кампанії та персоніфіковано підійти до вирішення проблем на місцях, щоб люди в окупації мали доступ до перевіреної інформації.
Джерело: 061.ua