«Я завжди намагаюсь утриматись від поїздок на фронт чи місць, наближених до лінії ведення бойових дій. Чоловік служить, його старший син – також, у нас є молодші діти і я, як відповідальний дорослий, вважаю, або треба йти в армію і бути військовослужбовцем, або – залишатись там, де ти є і бути корисним саме там», – говорить запорізька волонтерка, засновниця благодійної організації «БФ Власноруч» Ксенія Бушарова.
Ця розмова відбувалась дорогою до медичних підрозділів, які нині рятують життя бійців на запорізькому напрямку.
Волонтерський тандем
Цього разу Ксенія обирає «їхати», замість “залишатись вдома” і вибір свій пояснює тим, що міжнародні донори, з якими вона працює вже тривалий час в рамках проєктів, спрямованих на забезпечення військових частин необхідним медичним обладнання, хочуть зрозуміти, чи працює в реальності обладнання, яке вони закупили раніше та які реальні потреби.
«Донори, а особливо закордонні, не мають змоги побачити на власні очі результати нашої співпраці. Вони бачать звітність та підготовлені матеріали. А ми – маємо прямі контакти з підрозділами, постійно отримуємо від них фідбек. Ми завжди запитуємо, як те чи інше обладнання або отримана допомога впливає на порятунок життя, просимо пояснити, як вона вплине на результати роботи. Також ми маємо змогу верифікувати запит військових. Війна триває не рік і не два і ми мусимо бути в тісній співпраці з військовими підрозділами», – говорить Ксенія.
В реальності ця співпраця виглядає приблизно так: волонтери отримують від частин перелік потреб, формують заявку і потім дивляться, хто саме з міжнародних партнерів може допомогти, чим і як швидко.
“Ми формуємо серед фондів-партнерів заявку і просимо допомогти закрити потребу. На жаль, наразі неможливо виграти війну без підтримки фондів та волонтерів. Лише 30% закривається без нас”, – говорить волонтерка.
У нас запланована дуже насичена програма. Разом з нами їде Світлана – представниця міжнародного фонду “Nova Ukraine”. На фронтових полях Запорізької області вона особисто ще не була. Іде не лише вивчати та знайомитись, а й везе подарунок – апарат штучної вентиляції легенів фірми Hamilton. Медики говорять, що це апарат преміум-класу, який дійсно допомагає рятувати життя в екстремальних умовах.
“Ми не можемо його купити тут, попросили партнерів долучитись. Американська каманда фонду знайшла гроші і знайшла апарат”, – пояснює Ксенія.
Світлана додає, що їхні команди працюють в тандемі. Обидві волонтерки відмічають важливість отримання зворотного звʼязку від бойових медиків.
“Ми теж вважаємо, що держава має закривати потреби, але зараз держава також навчається і їй потрібен час. Ми намагаємось надавати оперативно те, без чого на фронті неможливо рятувати життя», – говорить Світлана.
«То виходить, що ви для бойових медиків свого роду реанімація, «екстренка»?, – говорю.
«Намагаємось нею бути», – відповідає.
Уточнюю у неї, а як часто вона взагалі виїжджає в такі відрядження. Зізнається: був час, коли достатньо було фото. Втім, зараз війна змінилась і потреби змінюються.
«Хочеться особисто долучитись до верифікації потреб підрозділів. Коли на власні очі бачиш холодильники з плазмою в стабпунках, то розумієш, для чого вони потрібні. Або ж, коли ти чуєш від військових медиків відсоток того, що саме придбано за волонтерські гроші, а що за державні, коли бачиш в стабпунктах здебільшого обладнання, яке купили саме ми, то крила виростають. В такі моменти розумієш, що робиш дійсно щось важливе», – додає.
«Чим швидше ти їдеш, тим більше шансів вижити»
За розмовою не помічаємо, як під'їжджаємо до місця зустрічі з бійцем на позивний «Банкомат». Він – начальник евакуаційного відділення медичної роти 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
Знайомимось. Пересідаємо в його автівку. Боєць попереджає:
«Тримайтесь міцно, їхати будемо швидко. Тут така зона, де не можна їхати зі швидкістю 50-60 км. Тут чим швидше ти їдеш, тим більше шансів вижити».
Він відповідає за евакуацію безпосередньо з точки передачі поранених від батальйонів до стабпункта, а потім – в госпіталь.
«Зараз прямо з поля бою ми не забираємо. На тій ділянці працює НРК, або ж військові самі евакуюють. З самої лінії бойового зіткнення зараз дуже важко забирати, по «сірому» хіба що це можливо», – пояснює і додає, що зараз щогодини ворог атакує дронами, а також бʼє КАБами. Приїжджаємо до стабпунуту. Раніше тут приймали лише «важких» та «середніх» поранених, зараз – приймають всіх.
Бачимо величезну воронку неподалік, в самому «стабіку» з вхідних дверей зірвало металеві елементи. Виявляється, що днями поблизу (метрів 50) впав КАБ.
«Прильот КАБу і тому у нас тут організувався невеличкий ремонт (жартує співрозмовник, – ред.). А буквально 20 хвилин тому, десь тут поблизу дрон жахнув. Ми в «кілзоні». Якщо раніше можна було тут гуляти, то зараз – ця зона стала дуже небезпечна», – говорять бійці.
Тут є пункт спостереження, звідки черговий слідкує в тому числі за небом і одразу попереджає про загрози. Сам стабпункт умовно поділений на зони. В так звану «зелену зону» потрапляють «легкі» пацієнти. Тут можна випити каву або чай, зʼїсти смаколик. Це місце має свою назву – «Candy bar».
«Хто потребує хірургічного або реанімаційного втручання потрапляють в жовто-червону зону. Тут два столи, тобто дві операції одночасно можна проводити. Столи завжди теплі, температура постійно контролюється на рівні операційного столу. Кров плазма, обладнання, теплі розчини, інструменти – все завжди готове. Немає сенсу розгортати перед нами «роль один». Фактично ми перша ланка. У нас кожен день є робота. Пацієнти тут довго не затримуються – до двох годин. Це стандарт. Ми не можемо надовго тримати їх, треба звільняти приміщення і далі везти», – розповідає лікар-хірург (він же і головний в стабпункті) на позивний «Смайл».
Його звати Олександр. Він молодий, але має чималий досвід. Чітко розуміє, що і як має працювати.
Питаю у нього, у чому головна відмінність стабпункту від лікарні. Пояснює:
«Ми не закінчуємо лікування – це наша відмінність. Ми зупиняємо кровотечі. Від нас пацієнти їдуть з контрольованими дихальними шляхами і ми робимо зупинку забруднення рани».
«Якби не ви, то… ?», – продовжите фразу.
«6-7% поранених не доїхали б до госпіталів, якби не ми», – відповідає без роздумів і пауз.
Олександр каже, що їм, як і в будь-якому підрозділі на фронті, не вистачає людей. Ну і основна потреба – це розхідні матеріали.
Він згадує випадок, як до них впродовж чотирьох місяців двічі поступив один і той самий пацієнт.
«Двічі до однієї ж команди лікарів. Один раз у нього була зупинка серця, клінічна смерть. Він одужав, після проходження ВЛК повернувся до війська. Потім знову потрапив сюди. Дякував нам, що повернули його з того світу. Ми тоді його руками відкачали», – розповідає «Смайл».
Довго на цій локації не затримуємось, їдемо далі.
«Тут ніби цілодобово везуть пацієнтів з ДТП»
Виявляється, на фронті є лікувальні відділення, де є стаціонари і бійці мають можливість покращити своє здоровʼя.
Одне з таких відділень має медична рота 260 бригади ТрО («Хортиця»). Начальником лікувального відділення є капітан медичної служби Петро Стецько. Знайомимось. Поки в нього є вільний час, просимо розповісти, як налагоджена робота. Пояснює, що тут надається допомога військовим не лише їхньої бригади, й суміжних. Йдеться про допомогу, як пораненим і кантуженим , так і соматичним пацієнтам.
«Робота є постійно. До двох тижнів у нас можуть бути пацієнти. Не всі патології вимагають стаціонарного лікування. Якщо ж ми не можемо своїми силами надати допомогу, треба допомога спеціалістів, то тоді відправляємо в тилові лікарні. Був період, коли було багато застуд, зараз – більше хронічних захворювань», – говорить Петро.
Він долучився до війська 4 березня 2022 року. До того працював в одній з лікарень Тернопільської області. Попросила його порівняти роботу бойових медиків з цивільною медициною.
«Я колись думав над цим. Тут ніби цілодобово везуть пацієнтів з ДТП. Це найбільш непередбачувані пацієнти. Лікарі точно зрозуміють», – говорить.
Він не приховує: за час повномасштабної війни неабияк втомився. Відпустка трошки допомагає відновлюватись і рідні постійно на зв'язку, підтримують. Говорить, що люди до всього звикають, хоча втома від війни є у всіх.
Крайнім пунктом нашого «турне» була точка чергування бригади бойових медиків 422 окремого полку безпілотних систем «Luftwaffe». Це підрозділ Сухопутних військ, який спеціалізується на веденні повітряної розвідки, застосуванні ударних дронів, коригуванні вогню.
На чергуванні постійно знаходиться команда. Спершу бійці отримують сигнал про поранених, чіткі інструкції, куди вони мають їхати. Далі перевіряють небо, дивляться, чи є дрони-ждуни. Якщо все «чисто», то висуваються на завдання, забирають поранених і везуть на стабпункти.
«Від наших позицій до «нуля» – 15 км, до зони ведення бойових дій – 7-8 км», – говорить старший бойовий медик Олександр (позивний «Зима»).
Хлопці розповідають про свою роботу, про побратимів. Говорять про те, що через збільшення кількості дронів на полі бою, працювати стає дедалі складніше.
Волонтери розпитують про потреби, зʼясовують деталі. На цьому прощаємось, віримо, що побачимось ще, але в більш безпечних місцях і за більш сприятливих обставин.
«Я не розумію, де військові беруть сили, чим надихаються. Вони вмотивовані і для мене вони просто герої. Сьогодні можу сказати, що взаємодія між військом і фондами точно є і вона точно розширюється в позитивному напрямку. Це відбувається на всіх рівнях: війський, ротний, комбриг, командування. Є розуміння, є відгук, є діалог та взаємодія, навіть в складних ситуаціях. Ми допомагаємо більш ніж 200 частинам. З деякими з них ми вже стали друзями. Скажу чесно: сьогодні в найнебезпечнішому місці мені було спокійно. Мабуть, якби діти мої були дорослішими, то я була б у війську. Будемо відверті: всі хочемо робити більше і бути кориснішими», – каже дорогою до Запоріжжя Ксенія.
Джерело: 061.ua
